Читати книгу - "Бацила карбоната"

Снаряди падали в воду й вибухали, підкидаючи цілі водограї. Вже нічого не було видно в тих водограях. Але ні: напружений погляд Моеха помітив, як високо підкинулася в повітрі якась річ…

— Поруччя «Люцифера»! — вигукнув він радісно: — Влучили!

Так, то було поруччя даху автомобіля, зірване одним з снарядів. Але, крім того поруччя, не залишилося жодних слідів «Люцифера». Потонув він чи… Стрілянина враз ущухла. Артилеристи не мали перед собою цілі.

— Коли б він потонув, то були б якісь сліди, — збуджено проговорив Хосе Френко. — Пане Моеха, він устиг зануритися!..

Алонсо Моеха розумів це й сам. Втім, він не розгубився. З озера далеко не втечеш, це не море. «Люцифер» перебуває десь недалеко під поверхнею. Що таке озеро? Порівняно невеличка заглибина, наповнена водою. Тут є що зробити!

Детектив повернувся до Хосе Френко. Зціпивши зуби, він процідив:

— Негайно приведіть сюди грузовики з глибинними бомбами… ті, що мусили їхати до моря…

Очі Френко радісно спалахнули: він зрозумів думку свого начальника.

Через чверть години грузовики вже наблизилися до галявини. На одному з них був широкий і короткий моторний човен дивної форми. На двох інших навантажені були глибинні бомби, круглясті, незграбні, вкриті брезентом. Так, вони стануть зараз у пригоді!

Люди, що були на грузовиках, спритно зіскочили на землю. Звичними, швидкими рухами вони зняли з першого грузовика човен і підтягли його до води. За кілька секунд він уже погойдувався біля берега. Озеро в цьому місці глибшало зразу; навіть морський корабель не торкався тут кілем дна.

Ще кілька хвилин — і на човні вже лежали чотири глибинні бомби, кожна в своєму м’якому, призначеному для неї гнізді. Командир човна підійшов до Моеха і доповів:

— Човен готовий.

— Ви скидатимете бомби, перетинаючи озеро впоперек, — наказав Моеха. — Зразу по тому повернетеся і візьмете нові бомби. Можете не берегти їх, хай буде вірніше.

— Єсть! — коротко відповів командир.

Затарахкотів мотор. Човен легко відплив від берега. На відстані п’ятнадцяти метрів за знаком командира було скинуто першу бомбу. Зразу ж таки човен стрілою відлетів убік, використовуючи всю потужність мотора. Це було зроблено якраз вчасно, бо за півхвилини вода в тому місці, куди було кинуто бомбу, обдулася, немов велетенським пухирем, зеленуватим горбом. Потім цей пухир раптом луснув, викинувши вгору стовп води, брудної, з намулом і водоростями. І одночасно пролунав міцний глухий удар. Вибухнула перша глибинна бомба.

Алонсо Моеха і Хосе Френко жадібно дивилися, як команда моторного човна скидала одну по одній ті бомби, що залишалися. Щоразу лунали глухі вдари, в стовпах брудної води злітали вгору водорості й оглушені риби. Четверта бомба вибухнула трохи пізніше перших: мабуть там було глибше.

Човен уже мчав до берега по нові бомби, як Моеха збуджено вигукнув, стискуючи кулак руки, простягненої до озера:

— Френко! Єсть! Дивіться, що це?

На вершині брудного водяного стовпа, що поволі розпадався й осідав униз, темніла якась велика, округла річ. Вона повільно поверталася й падала в воду.

— Назад! — крикнув Моеха командирові човна не своїм голосом. — Виловіть це й привезіть мені! Негайно!

— Пане Моеха, то… то, здається мені, колесо «Люцифера»… — шепотів Хосе Френко, не відриваючи очей від круглої речі, що пливла по воді.

Моторний човен хутко наближався до неї.

Ось двоє з його команди зачепили круглу річ, почали втягували її на човен. Та вона була надто велика. Тому човен повернув назад, тягнучи її за собою на буксирі.

— Колесо! — вигукнув знов Френко.

— Колесо «Люцифера»! — не стримав вигуку й Моеха. — Влучили таки!

Моторний човен наблизився до берега. Через хвилину кругла річ лежала на траві. З неї стікала вода, вона виблискувала мокрими боками.

Так, сумніву не було. Перед Моеха лежало велетенське колесо автомобіля Сивого Капітана, відірване вибухом глибинної бомби. Зламана вісь стирчала вгору. Товстелезна гумова покришка, здавалося, не була пошкоджена зовсім. Детектив переміг! Пошкоджений «Люцифер» лежав там, у глибині озера!

— Ще бомб! — наказав Алонсо Моеха, ставлячи ногу на колесо, мов перед ним лежав живий повалений ворог.

Не гаючи часу, човен з новим запасом бомб уже відпливав. Хосе Френко наблизився до детектива.

— Пане Моеха, — сказав він виразно, вказуючи на те місце озера, де вибухнула четверта бомба. — Пане Моеха, з «Люцифером» уже все покінчено. І Сивому Капітанові не вийти назовні…

Моеха подивився туди, куди вказував Френко. З-під води виринали великі повітряні пухирі — один за одним, один за одним. Мабуть, та ж сама глибинна бомба пошкодила автомобіль так, що з нього виходило повітря.

— Хай! — уперто мовив Моеха. — Краще добити їх остаточно, ніж залишити будь-яку можливість врятуватися. Хай кидають далі бомби. Всі до одної!..

Розділ одинадцятий
ПІД ВОДОЮ

З самого початку подій, що відбувалися цього разу в Фонтіверосі, Олесь помітив, що скоїлося щось недобре.

«Люцифер» хутко посувався на південь, коли Олесь сидів у каюті, розмовляючи з Мартою. Раптом пролунав глухий удар, від якого струсонулася підлога. І зразу швидкість «Люцифера» зменшилася. Крізь незачинені двері каюти долинув чийсь збуджений голос:

— Хуаніто, до ручної помпи!

Хтось пробіг по коридору, пролунали іще стурбовані голоси. Що трапилось?

Олесь здивовано поглядав на Марту, Марта на Олеся. Нарешті, юнак рішуче підвівся:

— Піду до Капітана. Треба взнати, в чому річ.

Але Ернана Раміро не було в каюті керування. Замість нього за штурвалом стояв Валенто Клаудо, який навіть не відповів на запитання Олеся, вдивляючись