Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"

присвиснув:

— Забагато захисту для простої інжинірінгової компанії.

— Знаю, — зітхнув Рут, — Лабораторії «Кобой» отримали спеціальний дозвіл. Сам підписував.

Батлер на кілька секунд замислився.

— Неможливо, — нарешті заявив він. — Принай­мні без плану помешкання.

— Дарвіт! — не втримався командир. — Ніколи не думав, що скажу таке, але єдиний, хто впорався б із таким завданням...

Холлі кивнула:

— Мульч Діггумс.

— Діггумс?

— Гном. Злочинець. Єдиний, хто потрапив до ла­бораторій «Кобой» і лишився живим. Загинув мину­лого року. Коли повертався із твого маєтку.

— Я його пам’ятаю, — сказав Батлер. — Мало мені голову не зніс. Той іще тип.

Рут тихо розсміявся.

— Вісім разів я заарештовував старого Мульча. Останнього разу —- за вторгнення в лабораторії «Кобой». Пригадую, що вони з кузеном прикинулися бу­дівельними підрядчиками. Хотіли роздобути плани секретних кімнат. Контракт вони отримали. Мульч зробив для себе потаємні дверцята. Ну а далі все ти­пово для Діггумсів. Під землею він пробрався до найбільш захищеної кімнати, а потім спробував про­дати обладнання для алхімії моєму інформатору.

Артеміс насторожився.

— Алхімія? У вас є обладнання для алхімії?

— Заспокойся, Хлопче Бруду. Воно експеримен­тальне. Колись знахарі могли перетворювати сви­нець на золото, якщо вірити Книзі, але секрет утраче­но. Навіть Опал Кобой іще ні до чого не додумалася.

— А-а, — розчаровано кивнув хлопець.

— Можете мені не вірити, але часом навіть не ви­стачає того злочинця. Він умів так образити... — Рут звів очі до неба. — Цікаво, чи він там зараз? Дивить­ся на нас?

— Можна і так сказати, — винувато відповіла Холлі. — Власне, командире, Мульч Діггумс зараз у Лос-Анджелесі.

ГЛАВА 11: БАГАТО МУЛЬЧА

Лос-Анджелес, США

МУЛЬЧ Діггумс перебував поряд із квартирою оскароносної актриси. Звіс­но, вона не знала, що він там. І хто б сум­нівався, що наміри в нього були недобрі.

Якщо вже народився злодієм, то злодієм і помреш. Не те щоб Мульчу потрібні були гроші. Він добре нагрів руки на справі з Артемісом Фаулом. Вистачи­ло, щоб зняти пентхауз у Беверлі-Хіллз. У квартиру він поставив домашній кінотеатр, величезну колек­цію дисків і заповнив холодильник в’яленою ялови­чиною — цього мало б вистачити на все життя. На­стала пора відпочинку.

Але життя вносить свої корективи. Воно відмовляється сидіти собі тихенько в куточку. Звички, надбані за кілька століть, нікуди не поділися. Передивившись

половину фільмів про Джеймса Бонда, Мульч зрозу­мів, що сумує за старими добрими часами. І дуже ско­ро мешканець пентхаусу почав виходити на нічні прогулянки. Як правило, закінчувалися такі прогу­лянки в чиємусь домі.

Спочатку Мульч просто заходив, насолоджувався знайомим відчуттям перемоги над охоронними сис­темами Людей Бруду. Потім почав прихоплювати трофеї. Дрібнички — кришталевий кубок, попіль­ничку, кота, якщо був голодний. Дуже скоро Мульчеві схотілося колишньої слави і його запити зросли. Злитки золота, діамантові яйця, пітбулі, якщо дуже хотілося їсти.

З «Оскарами» все почалося випадково. Прихопив одну статуетку просто із цікавості, коли завітав до Нью-Йорка. За найкращий сценарій. Наступного ранку новина про викрадення була на сторінках усіх газет. Можна подумати, що він поцупив не позоло­чену фігурку, а обікрав банк. Мульч, звісно, був задо­волений. Він уже знав, як коротатиме ночі.

Тижні два потому Мульч викрав «Оскара» за най­кращий саундтрек і спецефекти. Газети збожеволіли. Вони навіть прізвисько йому придумали: Грауч, на честь «Оскара» Грауча — відомого персонажа з «Маппет Шоу». Коли Мульч читав про себе в газе­тах, у нього від задоволення аж пальці на ногах вору­шилися. А гном, що ворушить пальцями на ногах, — те ще видовище. Вони у них такі ж спритні, як і пальці на руках, з двома суглобами. Про запах кра­ще не говорити. Мульч зрозумів свою місію. Він має зібрати повний комплект нагород.

Шість місяців Грауч працював по всіх Штатах. Він навіть зробив вилазку в Італію, щоб привезти «Оска­ра» за найкращий фільм іноземною мовою. Він за­мовив спеціальну шафу зі склом, що затемнювалося, ТІльки-но натискали кнопку. Мульч Діггумс знову відчув себе сповненим життя.

Звісно, усі володарі «Оскарів» на планеті потрої­ли охорону, а саме це і подобалося Мульчеві. Що за інтерес вдиратися в халупу на березі океану? Найкрутіша охоронна система — ото цікаво! Публіка таке просто обожнювала. Тож Грауч їм це і запропо­нував. Газети раділи. Він перетворився на героя. Вдень, коли він не міг вийти на вулицю, Мульч пи­сав сценарій власних пригод.

Сьогодні важлива ніч. Остання статуетка. За най­кращу жіночу роль. І не якась там стара актриса. Жертвою він обрав палку красуню з Ямайки — Меггі В. Цього року вона отримала «Оскара» за найкра­щу жіночу роль. Зіграла палку красуню з Ямайки. Меггі В. публічно оголосила, що коли Грауч захоче взяти щось із її квартири, він отримає значно біль­ше. Хіба Мульч від такого відмовиться?

Знайти будинок було дуже легко. Десятиповер­хова коробка зі скла і сталі на бульварі Сансет — від Мульчевої квартири зовсім недалеко. Отже, дочекавшись похмурої ночі, безстрашний гном зі­брав інструменти і приготувався до крадіжки зі зло­мом, що увійде в історію.

Меггі В. жила на останньому поверсі. Підніматися сходами або ліфтом — неспортивно. Потрібно якось залізти по стіні.

Готуючись до справи, Мульч два дні нічого не пив. Пори у гномів призначені не лише для виведен­ня поту, вони можуть ще й добре вбирати вологу. Дуже зручно, якщо вас на кілька днів завалило в пе­чері. Навіть якщо не можна напитися ротом, кожен сантиметр шкіри вбирає вологу. Коли гномові хоті­лося пити, от як зараз Мульчу, пори відкривалися і починали всмоктувати все що можна. Дуже зручно, якщо вам, скажімо, потрібно залізти по стіні багато­поверхівки.

Мульч зняв взуття і рукавички, начепив крадено­го ЛЕПівського шолома і поліз.

Підйомник Е93

Від погляду командира у Холлі волосся на потилиці ворушилося. Вона спробувала не звертати на нього уваги і думати про те, як би не розбити посольський транспортер об стіни тунелю.

— Тож увесь цей час ти знала, що Діггумс живий?

Холлі взяла лівіше, щоб не зачепити напіврозплавлену скелю.

— Не була впевнена. Тож лише одна із теорій Фоулі.

Із пасажирського відсіку до них обізвався Ар­теміс.

— Гей ви, двоє! Ви ж маєте працювати як одна команда.

— Розкажи мені про теорію Фоулі, капітане, — на­казав Рут і пересів на сидіння другого пілота.

Холлі увімкнула омивач зовнішніх камер тран­спортера. Позитивний і негативний заряди відштов­хували частки пилу з лінз камер.

— Смерть Мульча здалася Фоулі підозрілою, адже в копанні тунелів йому не