Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 25

Крейг давно зник за масивними дверима бібілотеки, а книги все плавно спускалися додолу й складалися біля мене. Тут були й історії магічних королівств, й кодекси законів, якими керується комісія з магічних справ та навіть звичайнісінькі казочки для малечі. У кожній з них була дещиця інформації про ритуал і я повинна була прочитати кожну та не просто прочитати, а проаналізувати й запам’ятати кожнісіньке слово.

Мимоволі аж злякалася за свою бідненьку особину. Ні, не через майбутній ритуал та його наслідки, а через те, скільки ж часу доведеться витратити на ці нісенітниці, які до того ж абсолютно нічого можуть так і не дати. У Кепітелії, як і у всьому королівстві ніколи й нічого не йшло за планом, знаю це з власного досвіду. А тут кажуть чекати чогось, чого навіть не знають і так, як не очікують, то що ж взагалі буде?

Моє життя – це суцільні випадковості, які принесла доля і вже якось набагато простіше просто змиритися з цим і пливти за течією, ніж без перерв занурюватися у все нові й нові книги, шукаючи те, чого немає. А з першої ж книги вдалося з'ясувати, що ритуал завжди був цікавий дослідникам, але ті, хто коли-небудь бралися за роботу над книгою, яка могла б полегшити моє теперішнє життя, так і не могли завершити навіть десяти сторінок праці. Якесь могутнє прокляття впливало на них і доводило до божевілля, проти якого була безсила навіть найпотужніша цілительська магія всіх королівств разом взятих. Можливо, вони відкривали силу ритуалу й зловживали нею, що позначалося на їх свідомості, а можливо й ні. Цього так ніхто ніколи й не дізнався.

Знехотя взяла другу книгу до рук і магічні ниточки Крейга миттю відкрили потрібну мені сторінку.

«Древній ритуал або як його називають ендорці – Евафоренія так ніколи й не був ніким повноцінно дослідженим. Перша письмова згадка про нього зберігається ще з вісімнадцятого січня тисяча п'ятсот сімдесят четвертого року, коли відомий дослідник – професор Сантіс Алтек проводив інноваційне дослідження, кожного дня надсилаючи короткі вісники з отриманою інформацією тодішнім газетам. Він відкрив поняття ритуальних кинджалів та їх дію, а також проводив з ними різноманітні експерименти. Сантіс також вважав, що для цього підходять й інші предмети, проте за час дослідження так і не міг зрозуміти, як змусити їх працювати. Ходили чутки, що під його кінець, вченому вдалося розкрити цю таємницю. На жаль, найбільше відкриття, яким Сантіс Алтек збирався поділитися зі світом на початку лютого, так і не було опубліковане через раптове божевілля професора та пожежу у будинку, що знищила всі зібрані ним дані, включно з ритуальними предметами».

Ех, нічого нового. І як же все-таки не хочеться витрачати свій час на пошуки того, чого немає. Але… може десь там на сторінках буде якась підказочка? І навіть вже у другій книзі, а? Як же це все нудно. В академії спеціально оминала подібні книги, а тут на тобі – читай Даяночко, це ж знадобиться в майбутньому. От ніколи б не подумала раніше, що інформація, отримана в академії мені таки колись знадобиться (окрім вміння літати, звісно). Хоча…фактично це не інформація, отримана в академії, а навіть ті знання по медицині я здобула, бо мене це саму й цікавило, а не тому, що ми проходили якісь там теми.

– Даяно, ти тут?– здивовано промовив Ейнар, поволі підходячи до мене. Він також бачив всі плетива магії навколо й щиро дивувався не тільки моїй присутності в бібліотеці, а й тому, хто створив всі ці заклинання.– То он де ви були весь цей час.

– А чому я маю бути деінде? Це ж ти мене сюди й проводив,– уважно поглянула на старшого братика, бо така забудькуватість була йому абсолютно не властивою.

– Справді? Взагалі не пам’ятаю,– потер долонею свою потилицю Ейнар і за звичкою поправив окуляри для читання. А потім він поглядом пробігся по всіх тих книгах, що були навколо мене і продовжив уже з якоюсь жалістю.– Може, тобі чимось допомогти?

– Сумніваюся, що ти зможеш це зробити.

– Агов, сестричко, можливо я й не такий крутий маг, як ви і таких плетив створити не зможу, але якщо справа стосується книг, то тут першість однозначно за мною,– випростався Ейнар, гордо піднявши голову.

– Ну добре. Розкажи мені все, що знаєш про ритуал.

– По-перше, ритуали бувають різні. Почасти це звичайні магічні заклинання, що застосовують на святах, бувають ще коронувальні ритуали і…

– Ти ж прекрасно знаєш, що я хочу почути,– перебила його на півслові, уважно скануючи поглядом. Спершу Ейнар гідно тримався, проте за хвилину таки здався.

– Якщо ти дізнаєшся те, що шукаєш, то все зміниться і стане невідворотним, а я не хочу цього, розумієш?! Я не хочу нікого втрачати. Ви – моє все і якщо для того, щоб зберегти ваші життя потрібно приховати те, що також зможе й подарувати надію, то я оберу перший варіант. Ризики – це не те, що врятує все. Справжні почуття, родина, магія – ось що потрібно. Саме тому ми з Крейгом та Розалією досі тут, поруч з вами й нікуди не подінемося, щоб допомогти, підстрахувати якщо-що. Але більше я дати не зможу. Не хочу стати причиною краху всього.

Ейнар розвернувся і швидко зник за масивними дверима бібліотеки, як і трішки раніше Крейг. Вони обоє щось знали, проте не ділилися цим ні зі мною, ні хоча б між собою. А мене неабияк схвилювали слова Ейнара. Якщо все настільки серйозно, то може взагалі не варто братися за ці книги? Останнє, що мені хочеться – це стати тим рушієм у пророцтві братика, який зруйнує все навколо мене. Я хочу нарешті пожити спокійно, чисто для себе. Ну не кажу, що я й раніше цього не робила, але невже не можна мені спокійно насолодитися життям поруч з коханим чоловіком? Я лише нещодавно з ним познайомилися і не дам навіть тій самій долі, що нас звела разом, розлучити навіки! Хай уже як хоче, а моє життя та життя рідних я на поталу не дам!

А це означає що – пора прислухатися до порад Крейга й бути готовою до бою як у магічному плані, так і за умов відсутності сил. Гра з долею починається. Цікаво: хто кого?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍