Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 26

Всю ніч я крутилася, не в змозі заснути та обдумувала те, що почула за день. Так, погоджуся, нова інформація неабияк стривожила мене, проте зрадливе ледь помітне тремтіння рук з’явилося не тому – Даріс так і не повернувся. Я його не бачила вже майже добу й не мала ані найменшого поняття, куди той раптово зник.

Стовідсотково знала лише одне – він навіть не збирався шукати якусь інформацію про ритуал. А якщо щось відволікло його настільки, то це дуже серйозно і можливо пророцтво Ейнара починає збуватися. Але чому? Я ж не стала копатися, спеціально, щоб не порушити якихось невловимих бар’єрів. Ну і тому, що було ліньки. Але надаю перевагу першому варіанту. Звучить солідніше, як-не-як.

 

Густий туман за вікном поволі розсіювався та перші теплі промінчики проникали через щілинки між шторами, витанцьовуючи на стінах кімнати. В цей час якраз розпочинався робочий день працівників маєтку і я розраховувала на розмову з Філіпом. Надійний дворецький завжди знав, де його працедавець, що йому потрібно та навіть що той відчуває, тож і найменших сумнівів не мала стосовно того, що ось-ось дізнаюся, де мій чоловіченько і вирушу до нього.

Одягнена я була вже досить давно, тож одразу швидко покрокувала до дверей. Темно-зелена блузка, що оголювала плечі та підкреслювала цим кулон, абсолютно не заважала рухам, адже легко трималася на невидимих бретельках. Як і спідниця, що відщібалася і трансформувалася у штани для максимальної зручності.

Я рвучко відкрила двері й застигла. Прямо навпроти мене стояв Крейг і свердлив мою кімнату нетерплячим поглядом. Оце виховання, оце я розумію. Братик не те, що Розалія – вирішив почекати поки прокинуся, а не ввірвався спозаранку. Хоча тяжко порівнювати ці два випадки, адже обставини зовсім різні.

– Готова до першого тренування?– запитав Крейг, окинувши моє вбрання оцінюючим поглядом, а потім скривив обличчя. Він явно не знав жіночих секретиків, захованих у пишних складках смарагдової спідниці, а я вирішила терпляче чекати й вразити його елементом несподіванки.

– Слухай, а може я спершу поговорю з Філіпом, а ти поки підготуй місце чи що там буде потрібно?

– Е ні. Тобі не вдасться відкрутитися від тренування. Потім поговориш. От наче це щось таке супер важливе, що й кілька годинок не почекає,– буркнув Крейг, а погляд у нього був якийсь відсторонений.

Ех, напевне знову думає про майбутнє. Навіть не підколов ні разу і про блузку зі спідницею промовчав. І чому ж мене так тягне обійняти його та заспокоїти, сказати, що все буде гаразд? Ну серйозно, це ж я, Даяна Меджіль. Ой, пробачте, Даяна Мортей. І за кого-кого, а за мене хвилюватися не потрібно.

Я виплутувалася зі стількох проблем, що сама й так одразу не зможу пригадати, а тут якесь дурнувате пророцтво. Не перше воно в моєму житті, але хіба інші поздійснювалися з моїм то насиченим на пригоди життям? Ні. Бо якби це було так, то я вже була б королевою чи принцесою, моє перше кохання було б моїм найсерйознішим ворогом, а той, кого я найбільше ненавиділа – врятував би мене. Звісно, стосовно третього ворожка ще додала, що це має відбутися мимоволі, але Лейковіц і врятував мене? О ні, такого не було ніколи. А всі ці передбачення були сказані про цей рік, який вже незабаром буде завершуватися. Тоді до чого всі ці порожні слова? Навіщо я тоді взагалі витрачали дорогоцінний час, вислуховуючи тих шарлатанів?

Але Ейнар точно не говорив неправди. Тож хоч не хоч, а я маю таки бути обережною і… Завмерла та неначе в уповільненій зйомці дивилася, як чудодійна машина Коліна залпом стріляє у Крейга, що йде попереду мене. Ех, кращий бойовий маг, а через турботи не помічає, що йому загрожує серйозна небезпека.

Швидко ставлю брату підніжку, він падає на одне коліно, досі не приходячи до тями. Може, це яке навіювання? Часу думати про це немає, тож присідаю біля нього і вправним рухом закриваю нас від машини пишною смарагдовою спідницею.

– Сен ті ля плато коре,– роблю з неї непробивного щита, з яким навіть позмагаються найкращі в королівстві. Тепер у мене значно більший резерв сил і відповідно значно потужніші заклинання, тож ніяка бойова магія до нас не дістанеться.

Але в мене нова проблема. Крейг поволі осідає на землю і на всяк випадок потрібно доставити його до маєтку під нагляд лікаря. Отже, це потужна магія довгої дії. До того ж, умисна, бо інакше заклинання б давно зняли. Невже це все Колін? Сумніваюся, що хтось інший з працівників маєтку зміг би підкорити такі заклинання.

– Канті бре кос нох бон жа,– кидаю вже п’яте і фінальне заклинання, щоб остаточно знищити смертоносний механізм. Що ж він взагалі робить на території тренувального майданчика?

Механізм спалахує і зникає, наче його не було. Ілюзія? Навіщо? Коліну це взагалі ні до чого, а якби це був план Крейга, то він би явно захотів залишитися при свідомості й побачити всі мої хиби.

Але думати довго не довелося. Відповідь з’явилася сама, а точніше з десяток озброєних магів, дрібнички в зовнішності яких видавали кейнторіанців, хоч як вони не намагалися цього приховати.

– Це приватні володіння. Забирайтеся геть,– говорила я, але стовідсотково знала, що вони зовсім не випадково заблукали. Що за кілька секунд підтвердив незнайомий бойовий клич.

Це була моя перша серйозна сутичка за кілька років. Ще на першому курсі в нас викладали бойові мистецтва, але через одного підлого некроманта, мене звідти вигнали з довічною забороною відвідин курсу. Тоді я ще й подумала: «Та здався мені той курс», проте зараз зрозуміла, що він був для мене не менш важливим, ніж вміння літати.

Рухалася я блискавично, почергово знерухомлюючи нападників. Їх залишалося вже буквально п’ятеро, коли вони взяли мене в щільне кільце. При використанні магії на такій близькості можна було одним ударом знешкодити всіх, але і я не була винятком, тож довелося готуватися відбиватися вручну, що в мене виходило вкрай паршиво.

Після перших же кількох ударів, на які я поставила блок, пишну смарагдову спідницю затисли і моя скромна особина мусила з нею попрощатися. А це було даремно, бо кейнторіанці відкрили у мене друге дихання та в хід пішли уроки танців, отриманих ще в шкільні часи. Я гасала, робила піруети і після кожного мого удару міцними чобітками, коло все більше розступалося, незабаром давши можливість чаклувати. І тоді от показала справжній клас. Вони у мене закрутилися у п’яти невеличких торнадо, що з місяць не дасть їм змогу скоординувати власні рухи та скористатися магією. А за цей час можна буде й випитати, чого це вони вторглися сюди й пошкодили мені найкрасивіший смарагдовий костюм.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍