Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 21 -

Сільсія просиділа в наметі близько трьох годин, сон все ніяк не йшов. Її тіло тремтіло від емоцій, які вона не могла нікуди діти. Капрал Уайт був для неї справжньою скалкою, яка не просто мозолила очі, а ще й до нестерпності боліла. Можливо вона б реагувала на нього інакше, якби не клятий поцілунок, який переслідує в снах.

Аберах не потрібно складати великі теореми, щоб зрозуміти, що батько Роувена причетний до смерті її батька. І якщо кілька днів назад від зустрічі з ним її пробирав льодяний мандраж, то зараз їй хотілося стати для капрала тою самою скалкою. Сільсія могла б зупинитися на пролитому шоколаду, але не змогла себе побавити задоволення зацідити ляпас великому могутньому капралу королівської гільдії.

Дочекавшись доки на вулиці стихнуть голоси а вогнища згасять, Аберхат вилізла з намету, відчуваючи страшенну задуху. Нічна прохолода освіжала, а ще проганяла всі думки, які безперервно кашею варилися. Татіра все ще була слабкою, вона то приходила до тями, то знову провалювалася в сон, бормочи незрозумілі слова.

Сільсія відчувала за неї відповідальність, зациклюватися на тому, що доля звела шляхи королівських капралів з їхніми, вона не стала.

— Розбійник назвав прізвисько свого ватажка, а Адріан ім’я, — підтиснув ноги до грудей, вона склала руки на колінах поклавши голову, — Лукас Соуер – ти, значить полюєш на беззахисних тварин й збираєш трофеї у вигляді жінок?! Зараз я не в тому положенні, щоб  тебе віднайти, але обіцяю, наші шляхи перетнуться. І коли це відбудеться, ти пошкодуєш, що твої люди посміли нашкодити Таті!

Аберхат не помічає як провалюється в міцний сон. Настільки міцний, що вона навіть не відчуває як до неї підходить капрал Уайт. Він кілька хвилин дивитися на спляче дівчисько, яке скрутилося в надто не зручній позі.

«Надто невинна», — проскакує в голові капрала, який знімає із себе  куртку й вкриває нею Сільсію, — «це вже друга куртка, яку ти змушуєш мене зняти!»

Роувен прокинувся ще до світанку, і зараз стоячи над Сільсією, йому хотілося щоб сонячні промені трішки затрималися, а сірі сутінки лишилися на галявині. Уайт обертається не через тих кроки Даерона, який за всім уважно спостерігав, надто сильна його магія, щоб її не відчути.

— Тільки спробуй щось бовкнути! — холодно промовляє Уайт, проходячи повз друга.

— Навіть думки не було, — та легка посмішка на губах Адріана говорила про зворотне.

«Вона однозначно йому подобається» — думає Даерон, дивлячись другу в спину, — «було б набагато простіше, якби я помилявся.»

Капрал Даерон стримано чекає біля намету, коли Аберхат сама прокинеться. Тільки коли її очі розплющуються й вона бачить куртку Уайта на собі, він не може стримати гортанного короткого сміху, від її полохливої реакції.

— Це ж навіть не змія, — Адріана справді забавляє ось така щира реакція, і те, з яким гнівом Аберхат відкинула атрибут офіційної форми гільдії Анзу. Даерон підійшов ближче, й підняв куртку. — Мені передати це, чи ви хочете зробити це особисто?

— Передати. Ви давно тут стоїте?

— Достатньо, щоб зрозуміти, що в наметі ви не спали. Що вас змусило покинути комфортний намет й провести ніч на сирій землі?

— Думки, — Сільсія підвелася на ноги, навіть не дивлячись на нову куртку із шевроном, капрала Уайта. — Ми вже відправляємося?

— Спочатку приведіть себе до ладу, — тільки після цих слів Сільсія зрозуміла, що з  її лівого кутика рота аж до самого підборіддя тягнулася тонка цівка слини.  — Сніданок, і тільки потім відправляємося. — Адріан махнув рукою їй в бік повозки, де поруч стояли бочки з водою. — Там знайдете все для гігієни.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍