Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 15. Руслана

Я була впевнена, що ті люди їхали по мою душу. Але хто вони? Кому я перейшла дорогу? Я сиділа мовчки слідкуючи, через дзеркало заднього виду за автівкою, яка прямувала за нами, трішки відстаючи. Сказати Данилові я не могла, бо знала, що буде. Я вирішила, що розберуся з цим сама.

Як виявилось, ми їхали в один із його клубів, який вдень не працює. Там ми могли спокійно обговорити всі деталі, тільки опинившись перед клубом я збагнула, що це те місце, яке нас з ним і звело в ту ніч. Звісно, він обрав саме його, дуже символічно насправді.

        - Все гаразд? - Запитав він мене. - Якщо ти хочеш, можеш обрати інше місце.

        - Все чудово, - посміхнулась я, - просто згадала, що саме завдяки цьому місцю я і опинилась в твоєму ліжку.

        - Ну, ти опинилась там трішки пізніше, - з гарячою посмішкою виправив він мене, - але технічно так і було.

        - Ну от, то давай вип’ємо кави. Артем приєднається? - Не те щоб я була проти, але я бачила, які між нами літають іскри і поки вони не зовсім дружні. Цей чоловік був для мене зараз чужим.

        - Ні, я попросив його поїхати в офіс. Ти передумала, щодо мого друга?

        - Зрозумій мене правильно, - я подивилась в його темні очі і підбирала в своїй голові слова, щоб не образити його, адже прекрасно розуміла, що Артем його друг, - він може й чудовий хлопець, але я його взагалі не знаю. А ці обставини, коли він дізнавався про мене інформацію - не роблять його кращими.

        - Ну в його захист скажу - пошук інформації, це було моє завдання. Я хотів знати з яким рисеням маю справу. Тому пробач йому це, можеш ображатись на мене. - Він обійняв мене за талію і притягнув до себе.

        - Ти чудовий друг. Добре, пробачу його, але це не означає, що я перестану з ним сперечатися. - Данило тільки закотив очі і похитав несхвально головою, я бачила, що він стримує посмішку, яка намагається пробитися на його обличчі. - Тебе це веселить?

        - Мене веселиш ти, ходімо, треба дещо закінчити.

        Ми пішли прямо в його офіс, звісно, кабінет був сучасний і оформлений в темних тонах. Інколи він нагадував мені Люцифера, своєю енергетикою і любов’ю до чорного. Я на пальцях руки можу перерахувати, скільки разів бачила його в світлому одязі. Він сів не за свій стіл із чорного дерева, а на диван з оксамиту, на диво він був не чорний, а темно синій. Це мене здивувало, але я вирішила не запитувати, все таки ми тут по справі. Я сіла поруч, в двері постукали і нам принесли каву. На мить я зрозуміла, що відрізняє його від мого батька. Данила працівники і союзники поважають, а мого батька всі бояться і зневажають.

        - То, що там з рахунками? - Я відсьорбнула кави з чашки і всі мої смакові рецептори вибухнули, це була найсмачніша кава, яку я куштувала. - М-м-м, це дуже смачно.

        - Радий, що тобі сподобалось. - Я бачила, що те, як я простогнала від задоволення, не втекло від нього. - Отже, я був у Лариси Олександрівни і вже отримав її довіреність і всю інформацію, щоб відкрити рахунки дітей.

        - Тобто, ти хочеш сказати? - Моя рука застигла в повітрі.

        - Так, рисеня, ти можеш спати спокійно - майбутнє цих дітей вже в безпеці. - Я готова була його розцілувати.

        - Ніхто і ніколи не робив нічого подібного для мене. - Я опустила чашку на стіл і поцілувала його, він не очікував цього, бо спочатку не відповів на мій поцілунок, але потім це переросло з простої вдячності в дику пристрасть і довелося перервати поцілунок. Хтозна, що сталося б далі. - Ти просто неймовірний.

        - Це все ти. Знаєш, як би я тоді не поїхав з тобою, то діти із дитячого будинку не були б в моєму пріоритеті. - Я бачила щирість в його очах, коли він відкривався мені. - Я не говорив тобі і думаю, дещо несправедливо, що я так багато про тебе знаю, а ти про мене нічого.

        - Що ти маєш на увазі? - Я готова була прийняти все, що він готовий мені дати.

        - Мій батько був покидьком, навіть гіршим ніж твій. Моєму навіть не потрібний був спадкоємець, він часто говорив мені різні слова, щоб знищити мене морально. Цей чоловік виховував в мені бездушного монстра, - він перевів подих, а я поклала руки на його груди і відчула, як швидко б’ється його серце, - і в нього це вийшло, цей монстр виріс і прибрав його з дороги. Ти маєш знати, що я не такий добрий і прекрасний чоловік. Наш світ жорстокий, проте ти стала тією людиною, заради якої монстр заховався. Я готовий захищати тебе ціною свого життя.

        - Данило, - я відчула, як сльоза скотилася моєю щокою, він спостерігав за мною і встиг перехопити своїм пальцем її, - ти не монстр. А навіть якщо і так, тоді ти найпрекрасніший монстр, якого я тільки бачила. Мені прикро, що так сталося у тебе в житті.

        - Виходить в нас є дещо спільне, проте тобі вдалося зберегти доброту і тепло, саме це мене в тобі захоплює.

        - Ти сказав, що був в дитячому будинку, чому ти не сказав мені? Я б поїхала з тобою. - Це мене насправді трішки засмутило.

        - Пробач, якось не подумав. Бачив Олесю, вона передавала тобі привіт, а мені сказала, що якщо я ще раз приїду без тебе - вона мені ніс зламає. - Я розсміялась зі сльозами на очах.

        - Моя дівчинка. - Данило заправив пасмо волосся, яке вибилось із зачіски мені за вухо, цей жест був просякнутий теплом на всі сто відсотків, в ньому відчувалась любов.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍