Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Глава 15

Давид

Роздратованість читалась на моєму обличчі від того вечора, коли ми ледь не поцілувалися. Стіни, які я ретельно будував роками, ледь не рухнули від моєї необачності. На долю секунди я відчув слабкість і потребу, якої не мав відчувати. Принаймні це те, що я вгнушив собі в голову.

Кожна дія має наслідки, — і я був за крок від того, щоб зробити фатальну помилку.

Я не міг пояснити таку реакцію на неї, але точно знав що скоро дізнаюсь. Того вечора ми більше не бачились. Аліса сиділа у своїй кімнаті, і мені це було на руку. Вперше за останні роки я відчував невизначеність.

Коли ми стояли біля дверей заміського будинку, я все ще міцно стискав щелепи. Аліса теж нервувала, вона виказувала це тим, як міцно стискала пояс своєї сумочки. Вона була одягнена у світло-коричневий ангоровий костюм, кофта була укорочена, а високі штани вдало підкреслювали її тонку талію.

Я проковтнув думку про те, чи зміг би я повністю охопити рукою її тонку талію.

Це треба вже припиняти.

Я сильніше стиснув щелепу, ледь не до хрусту.

— Це не має повторитися. — сказав я, дивлячись прямо перед собою.

— Знаю.

Двері відчинилися і перед нами постала струнка дівчина з каштановим волоссям, яке хвилями спадало їй на плечі. Вона привітно посміхнулась, і на її щоках появились ямочки.

— Проходьте. — вона відійшла вбік, давши нам пройти всередину будинку.

— Вже всі є? — запитав окидаючи поглядом передпокій.

Раніше ми проводили зустрічі у клубах, орендуючи все приміщення. Але одного дня прийшло усвідомлення, що було б зручніше мати приватну будівлю подальше від сторонніх очей. Таким чином, ми придбали цей будинок, який з усіх боків був загородженим великим парканом, відмежовуючи нас.

— Так. Перед вами ще Єгор доїхав. — сказала вона байдужим тоном.

Я не знав яка кішка між ними пробігла, бо вони раніше ладнали, наскільки мені було відомо. Але це не моя справа.

— До речі, я — Неоніла. Скорочено  Ніла. — звернулась дівчина до Аліси.

— Аліса.

— Я знаю. Я рада, що ти приїхала.

Вона взяла Алісу попід руку.

— Ходімо, познайомлю тебе з усіма.

Коли ми зайшли у вітальну на нас одразу піднялись погляди. Лев дивився своїм звично пильним поглядом, помічаючи найменші деталі. Він був одним з найбажаніших адвокатів міста. Кожен хотів попасти до його рук.

— Не культурно запізнюватись. — сказав Домінік, глянувши на свій фамільний годинник.

Домінік був ще тою скалкою в дупі. Але він був хорошим другом і партнером.

— Не підколюй його. — сказала Ніла, проходячи повз мене. — Те, що ти цього разу виїхав швидше не позбавляє нас пам’яті, коли всі решту разів ти приїжджав на годину пізніше.

— Ей! Ти моя сестра, а не його. — обурився він. — Ти мала б захищати мене.

— Вона права, — холодно промовив Єгор.

Єгор Велькевич один з наймолодших власників «Velkevich Holdings». У двадцять три на нього звалились обов’язки генерального директора, після того, як його дідусь подав у відставку.

Дівчина стрільнула в нього не надто приязним поглядом.

— Може, перейдемо до того чого ми тут, — буркнув я, і підійшов до буфету в якому знаходились одні з найкращих алкогольних напоїв з логотипом Велькевичів.

Я зупинився на віскі. Зробивши ковток, відчув як рідина почала обпікати горлянку, а на язику залишився приємний солодкий присмак. Воно було хороше.

— Алісо, ти вмієш грати в більярд? — запитала Ніла щиро зацікавлена.

— Ні. — Аліса похитала головою, після чого на її губах з’явилась посмішка. — Але я швидко вчусь! — додала вона з ентузіазмом.

— Супер! — Ніла радісно сплеснула в долоні. — Тоді ходімо нагору.

Вони зникли залишаючи нас у повній тиші. Я прокрутив у руці склянку, спостерігаючи, як тоне кубик льоду у рідині, яка залишилась.

 

Аліса

Не квапливими кроками ми з Нілою йшли до більярдної проходячи великим світлим коридором.

— В тебе такий класний парфюм. — промовила Ніла.

— Дякую.

— Він квітковий? — запитала вона.

Я кивнула.

— Я обожнюю квіти. Особливо троянди. — сказала вона і її очі засяяли.

— Я теж. — відповіла трохи здивована нашій схожості в смаках.

 Вона широко посміхнулась та зупинилась біля дверей, які ймовірно були нашим пунктом призначення.

— Бачу, ми з тобою подружимося. — Вона мені підморгнула та штовхнула двері.

Останню годину ми провели в спробі навчити мене грати в більярд. Ніла швидко пояснила мені правила, і ми почали гру. На перший погляд, вони здалися мені легкими. Потрібно поцілити в кулю, щоб та відбилася та полетіла у луз.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍