Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Тим часом, до папуги приєдналася Білосніжка, і тепер вони удвох атакували чудовисько, змушуючи його відмахуватися двома лапами відразу. І тут я помітила, що вони не просто відволікають монстра, а змушують його поступово просуватися вперед. Це помітила не тільки я, бо Зерд кинувся вперед і вліво, за ним поспішили воїни Конфідуса. Ховаючись між скелями, вони підібралися до великого каменя, що нависав над ділянкою ущелини, якою ми нещодавно пройшли. Він виглядав ненадійним, і ми оминули його з великою обережністю. На висоті декількох метрів від землі скеля розділялася на дві частини. Природа сточила її таким чином, що утворився тонкий перешийок, який з'єднував верхню і нижню частину. Фактично, верхня частина скелі спочивала на вузькій основі, розширюючись догори. Схоже, саме туди птахи виманювали чудовисько. Позаду скелі була група виступів, що давало змогу більш-менш зручно піднятися до нестійкого каменю. Якби вдалося скинути його на чудовисько, камінь міг би серйозно йому зашкодити, однак, я сумнівалася, що сили навіть кількох людей буде достатньо для цього. Ба більше, під час спроби зіштовхнути камінь, у воїнів буде великий шанс постраждати самим.

Однак, у них був інший план. Бійці зайняли позиції біля скельного уступу, і в момент, коли монстр зрівнявся з каменем, птахи злетіли вгору і зникли серед скель. Тепер у справу вступили люди. У монстра полетіли арбалетні болти.

За габаритів монстра, його лапи рухалися з великою амплітудою, і розрахунок будувався на тому, що під час змаху він може зачепити камінь, який впаде на нього. Це було дуже ризиковано. Камінь, з таким самим успіхом, міг упасти в будь-який інший бік, і ті, хто опиниться на його шляху, навряд чи зможуть вижити. Однак, монстр махав лапами по дузі, а не по прямій, як це робив би боксер, тож ідея все ж мала право на існування.

Звикле до пересування серед скель, чудовисько рухалося досить обережно, і метою арбалетників було змусити його втратити пильність. Це подіяло. Хоча арбалетні болти не могли заподіяти йому жодної шкоди, монстр занервував. Чудовисько видало загрозливе мукання, коли в його полі зору з'явився Зерд. Вартовий наближався до монстра, рухаючись краєм скельного виступу, притискаючись упритул до нестійкого каменя, що знаходився ліворуч від нього. Монстр якийсь час дивився на нього, потім роздратовано змахнув лапою, щоб змести надокучливу людину. Але за долю секунди до того, як лапа монстра опинилася там, де стояв Зерд, Вартовий стрімголов скотився вниз, і удар припав на камінь, що захитався і впав. Мабуть, він звалився на ногу монстра, тому що чудовисько пригнулося, і це секундне зволікання дало бійцям перевагу.

Амед метнув ніж, влучивши в єдине око чудовиська. З іншого боку, полетіли списи у відносно незахищене місце біля основи хвоста.

У чудовиська не виходило вивільнитися. Піднявши другу ногу, монстр заробив спис у стопу. Зліва закричали - ще хтось отримав удар лапою.

Тепер воїни оточили чудовисько. Вони рубали, різали і кололи всім, що було під рукою, одночасно ухиляючись, що в тісноті ущелини було проблематично. Чулися крики - комусь діставалося від величезних кігтів. Я побачила Зерда, який, з мечем у руці, піднімався на той самий скельний виступ. Він ішов не так упевнено, як раніше. Падіння давалося взнаки, але він наполегливо просувався до своєї, одному йому видимої мети.

Підійшовши до краю уступу і вловивши момент, він стрибнув на голову чудовиська і, піднявши меч, встромив його обома руками в око монстра. Одразу ж помах величезної лапи змів його і кинув уперед, але справу було зроблено - через кілька хвилин монстр затих. Якийсь час бійці продовжували добивати чудовисько за інерцією, але це було вже зайвим.

Конфідус наказав зробити переклик. Виявилося четверо легко поранених. Ще в одного бійця рана була серйознішою - монстр зачепив йому бік і зламав руку. Кульгаючи, підійшов Зерд, - акробатичні трюки не минули дарма. Він із зусиллям витягнув меч із голови чудовиська, після чого ми продовжили шлях. З пораненими залишили трьох бійців, враховуючи, що легкопоранені були в змозі захистити себе. Інші рушили далі ущелиною.

Цього разу ми рухалися обережно, однією групою, постійно озираючись на папуг. Через сотню метрів ущелина закінчилася, і погляду відкрився значний простір. Зліва він, як і раніше, був обмежений кам'яною стіною, яка уходила вліво майже під прямим кутом. Праворуч скелі відступали до моря. Спуск, яким ми йшли, повертав праворуч, продовжуючись уздовж скель, а більшу частину відкритого простору займало щось на зразок вольєра. Територія була обгороджена ґратами, причому скеляста поверхня далі переходила в ґрунт з досить густою за мірками острова рослинністю, серед якої траплялися кущі, і навіть дерева.

У центрі скелястої поверхні протікав струмок, а на його березі лежало створіння. Воно нагадувало горилу, тільки менше за розміром. Істота була вкрита світло-сірим хутром зі сріблястим відливом. Вона лежала серед каміння і дивилася на нас сумними очима.

Білосніжка перелетіла через огорожу і приземлилася на загривок істоти з таким виглядом, наче мала намір пошукати на ній бліх. Чіпляючись кігтями, вона походила по сріблястому хутру, сунулася туди дзьобом. При цьому істота повернула голову, немов прислухаючись. Ми уважно стежили за незвичайною поведінкою птаха. Воїни, що йшли попереду, рушили вздовж загорожі, досліджуючи її. Хвіртка виявилася далі, майже по центру напівкруглої решітки, що обома кінцями впиралася в скельну стіну. Висота огорожі становила півтора людських зрости, а вгорі прути огорожі були загнутими і тягнулися до центру майданчика, утворюючи подобу купола.

Навряд чи істота могла звідти вибратися самостійно, якщо вона тільки не мала надзвичайної стрибучості у поєднанні зі спритністю мавпи.