Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

між володінням зброєю і рівнем насильства з використанням зброї (високим в одних регіонах і низьким в інших), заклик демократів лишається незмінним: відібрати стрілецьку зброю в приватних осіб. Дезінтеграціоністи виправдовують своє бажання позбавити американців зброї тим, що поборники права на зброю порушують права інших, що культура зброї встановлює «право вбивати», а не право захищатися. Учні-активісти Парклендської школи у Флориді, де 2018 року стався масовий розстріл, зібралися під гаслом «Марш за наші життя», закликаючи до «контролю здорового глузду над зброєю», — але так і не запропонували жодного заходу для запобігання нещастю. Барак Обама вважав, що право на зброю відбирає в інших американців «право на мирні збори», «право на життя, свободу і прагнення щастя». Amnesty International заявляє, що «право на життя, вільне від насильства, дискримінації та страху, було витіснене правом володіти практично необмеженим набором смертельної зброї».

Передбачуваний результат — відкритий рух до повномасштабного вторгнення в права на зброю. Бето О’Рурк, кандидат в президенти від Демократичної партії, який 2019 року зазнав фіаско, найясніше висловився щодо цього. Під гучні овації аудиторії демократів він викрикував: «Так, чорт забирай, ми заберемо у вас ваші AR-15, ваші АК-47!». Пізніше О’Рурк заявляв, що така політика не означатиме, що поліція конфісковуватиме стволи в окремих громадян, проте не зміг пояснити, як він «забере» в усіх зброю, не застосовуючи сили. Інші кандидати-демократи вітали О’Руркову рішучість. Навіть багато з тих демократів, які заперечували свій намір планомірно відбирати зброю, посилаються як на модель на досвід примусового викупу зброї в Австралії.

Самі запитання, які ставлять дезінтеграціоністи, видають їхню антиправову позицію. Вони постійно повторюють той самий рефрен: «Навіщо вам такий великий магазин, приклад такого кольору, приціл такої конструкції?». Воррен 2012 року писала: «Нікому не потрібні автомати військового зразка для полювання, нікому не потрібні магазини високої місткості, як у Рембо, щоб захищати свою сім’ю від зловмисників». Губернатор штату Нью-Йорк Ендрю Куомо 2013 року заявляв: «Усе просто. Ніхто не полює з автоматом. Не потрібно 10 куль, щоб убити оленя. А скільки вже загинуло невинних людей. Покладіть край цьому безумству!». Якщо не зважати на неправильну характеристику застосування зброї, доволі очевидну в цих заявах, — насправді AR-15 є одним із найпоширеніших видів зброї для домашнього самозахисту — перекручення того, хто має доводити законність своїх прав, просто вражає. Ніхто, строго кажучи, не має потреби в газетах чи церквах. Але ми досить прив’язані до обох. Що більш важливо: ми маємо права, які існували до впровадження уряду. Уряд мусить довести нам, чому він дозволяє собі втручатися в ці права, а це вимагає обґрунтування — цього дезінтеграціоністи ретельно уникають, позаяк нечасто мають докази на підтримку своїх політичних преференцій щодо контролю за стрілецькою зброєю. Це не наше завдання — доводити, навіщо нам потрібні ці права.

Отже, дезінтеграціоністи заявляють, що такі права слід викинути у смітник. У березні 2018 року колишній суддя Верховного суду Пол Стівенс виступив за скасування Другої поправки. Стівенс висловив думку про те, що страх регулярної армії, який був головною метою цієї поправки, нині є «реліктом XVIII століття», — так наче тепер американці можуть анітрохи не боятися свого уряду. Раніше, в 1991 році, головний суддя Воррен Бургер зробив схожу заяву: «Якби я писав Білль про права, в ньому не було б ніякої Другої поправки». Правий політик Брет Стівенс також пропонує скасувати Другу поправку — тої самої думки лівак Майкл Мур.

А якщо американці не захочуть віддавати свої права владі, яка їм погрожує? Отут вступає в дію культурне залякування. Ті, хто виступає за право на зброю, зазнають нищівної критики як пособники вбивць. Національна асоціація власників стрілецької зброї (НАВСЗ), як стверджують дезінтеграціоністи, має «руки в крові», позаяк виступає за право на зброю, — так вважає маса політиків, включно з губернатором Коннектикуту Деніелом Меллоєм. Барак Обама, витираючи сльози під час публічного звернення щодо президентських указів з обмеження права на зброю, заявляв, що «збройне лобі» тримає Конгрес «у заручниках». Він обвинуватив Конгрес у боягузтві, кажучи, що депутатам слід бути «просто трохи мужнішими, щоб виступити проти брехні збройного лобі». Цим «збройним лобі», звісно, є лише групи громадських інтересів, підтримувані простими людьми. Але за Обамою, вони «вороги порядності». «Ті, хто захищає легкий доступ до стрілецької зброї, повинні зустрітися із цими сім’ями й пояснити їм, навіщо це треба», — сказав він. Професор Девід Де-Ґраціа з Університету Джорджа Вашингтона висловив ці грубі й неприємні почуття так: «Настав час сказати “ні” тим, хто терпить убивства тисяч безвинних американців щороку в ім’я права на зброю». Убивства безвинних не терпить ніхто. Багато американців вірить, що найкращим способом захисту безвинних співгромадян, як від злочинців, так і від втручання в їхні права, є добре озброєне, треноване й законослухняне населення країни.

Проте ця частина населення вважається ЗМІ злою. У 2018 році, одразу після «Парклендської бійні», CNN провела збори в ратуші міста. Метою цього заходу мав би бути пошук дискусії. Насправді вийшла орвеллівська «десятихвилинка ненависті», скерована на адресу речниці НАВСЗ Дани Леш і сенатора-республіканця Марко Рубіо. Коли Леш прямувала до сцени, натовп скандував: «Убивця!». До Рубіо звернувся один помітно збуджений студент (згодом він вибачився за свої слова): «Сенаторе Рубіо, важко, дивлячись на вас, не бачити перед собою дуло AR-15 в руках [стрільця]». Тим часом шериф округу Бровард Скотт Ізраел — якого звільнили з посади, коли розслідування виявило в його діяльності та реакції на бійню порушення найвищого рівня — сидів поруч й усміхався, а згодом навіть приєднався до обуреного хору. Пізніше CNN здобула нагороду за видатні досягнення в журналістиці від Центру Нормана Ліра в Університеті Південної Каліфорнії.

На цьому залякування не закінчуються. Найулюбленішою мішенню дезінтеграціоністів стали корпорації. Walmart не раз під тиском ЗМІ скорочував продажі стрілецької зброї; те саме робили Kroger, L. L. Bean, Dick’s Sporting Goods i Fred Meyer. Для деяких із цих мереж результатом було відчутне зменшення прибутків. Авіакомпанія Delta пішла ще далі: оголосила про припинення знижок для членів НАВСЗ. Для корпорацій навіть участь у реалізації цих прав — справа небезпечна, коли дезінтеграціоністський натовп бере їх у свій політичний приціл.

Дух пригодництва і свободи мусить бути придушений

Культура прав Америки, на думку уніоністів, ґрунтується на унікальному духові підприємництва і пригодництва. Токвілль описував американців раннього періоду так:

На крайніх рубежах штатів конфедерації, там, де пролягає кордон між цивілізацією і дикістю, стоїть населення, що складається із шукачів, які, тікаючи від злиднів,