Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

між людиною і природою та фундаментально інших екзистенційних взаєминах». Він пояснював, що коли людське тіло звільниться від обов’язку капіталістичного виробництва, ми всі станемо вільними в пізнанні безмежної радості сексуальної свободи: «Переставши бути знаряддями для втримування чоловіків у відчуженні, ці бар’єри на шляху до абсолютного задоволення стануть елементами людської свободи... Така чуттєва раціональність містить у собі власний моральний закон». Ця перспектива, зрештою, перетворилася на гасло «Кохайтеся, а не воюйте», яке прокотилося по всіх університетських містечках у буремні 60-ті.

На думку дезінтеграціоністів, опиратися цьому може хіба псевдонабожний лицемір, або навіть гірше — авторитарна особа. Теодор Адорно в праці «Авторитарна особистість» (The Authoritarian Personality) стверджує, що «релігійна спадщина, перенесення на сучасність старих вірувань та ідентифікація з певними конфесіями» й нині підтримують авторитарні тенденції, через що традиційні сімейні структури часто впадають в авторитарність. Колега Адорно Вільгельм Райх заявляє, що традиційні сімейні структури самі по собі є авторитарними й фашистськими, це «найперше і найважливіше джерело відтворення реакційного мислення всілякого роду».

Такі ідеї висловлювалися й раніше (Бертран Рассел, наприклад, нарікав на традиційні моральні норми сексуальності ще у праці 1929 року «Шлюб і мораль» (Marriage and Morals)). Але практичності в цих ідеях раніше не вбачали. Коли президент США Ліндон Джонсон оголосив курс на будівництво «Великого суспільства», його уряд несподівано зробив наслідки такого морального перевороту більш прийнятними. Уряд був напоготові, щоб надати комфортні умови для такої мінливості. Соціальні інститути були джерелами жорстокості, гноблення й вини, але уряд пропонував шлях до звільнення. Джонсон перемінив роль уряду, перетворивши його з того, хто захищає права, на того, хто їх надає: «Насправді, аж ніяк не маючи на меті придушити індивідуума, уряд, як може, звільняє його від сил поневолення в середовищі». Культура прав, урівноважена обов’язками, які прищеплюють соціальні інститути, була замінена культурою пільг та привілеїв, які надає влада, що поставила замість соціальних інститутів систему подачок.

Зі зруйнуванням соціальних інститутів головним розв’язанням усіх проблем стає саме влада. Це перетворюється на безкінечний цикл — позаяк соціальних інститутів, які прищеплювали б обов’язки, більше немає, права порушуються дедалі більше, й це веде до дедалі частішого втручання влади в права. Залежність від влади зростає: фактично уряд перетворюється на дарувальника істинної свободи. Розплатою за гріхи колись була смерть — тепер нею стала грошова допомога від уряду.

Проте напад на релігійні інститути на цьому не закінчується. Сьогодні дезінтеграціоністи розпочали масовану атаку на останні форпости церкви у США. Під час президентської кампанії 2020 року чимало кандидатів-демократів називали релігійних американців просто фанатиками з хрестами на грудях, які прикривають біблійними цитатами свою брутальність. Сенатор-демократ від Нью-Джерсі Корі Букер казав, що релігійні люди своєю вірою «виправдовують дискримінацію», і заявляв, що, ставши президентом, «не дозволятиме» такої поведінки. Піт Буттіджедж робив схожу заяву. Бето О’Рурк пішов далі, пообіцявши зняти статус неприбутковості з усіх релігійних установ, які виступають проти одностатевого шлюбу. «Не може бути винагороди, вигод і звільнення від податків для будь-яких організацій в Америці, які заперечують усю повноту прав людини і всю повноту прав громадянина для будь-кого в Америці».

Така демонізація традиційного церковного життя стала обов’язковою частиною культури дезінтеграціонізму. Голлівудську зірку Кріса Пратта закидали брудом за те, що він нібито відвідував церкву, яка — усім гріхам гріх! — виступає за традиційний шлюб. Під вогнем критики опинилась «Армія спасіння», що має аналогічну моральну позицію. У католицькі школи по всій Америці летять патьоки кипучої ненависті через те, що вони відмовляються брати на роботу осіб, які перебувають в одностатевому шлюбі, бо це суперечить їхнім переконанням. Цілі штати зуміли позакривати католицькі агенції з усиновлення, за те, що ті відмовляли в усиновленні дітей будь-яким парам, крім традиційних — «чоловік і жінка». Адміністрація Обами намагалася залучати черниць у планування народжуваності, стверджуючи, звісно, що ті порушують «права» працівниць на компенсацію контрацептивів, і нехтуючи тим, що надання таких «позитивних прав» неминуче приведе до порушення негативних прав самих черниць.

Останнім кроком дезінтеграціоністів у цьому напрямку було перекручення принципу відділення церкви від держави. Спочатку цей принцип мав на меті захистити релігію від втручання держави в її справи. Але нині дезінтеграціоністи стверджують, що віряни повинні залишати свої вірування за межами кабінки для голосування, що релігію варто начисто вилучити з публічних дискусій, що релігія, зрештою, — справа суто приватна. Гілларі Клінтон казала, що «забезпечення повної участі жінок у всіх аспектах соціуму» вимагає зміни «глибоко вкорінених соціальних кодексів, релігійних вірувань і структурних упереджень». Барак Обама вважав, що опозиція до його кандидатури складалася зі знавіснілих грубіянів, які «хапаються за релігію як за зброю або за антипатію до людей, відмінних від них». Релігія є артефактом минулого, її слід викинути як зачерствілий хліб. І всі релігійні американці мусять залишити позаду свої виплекані вірування й переконання.

Зруйнування релігії та сім’ї лишає зяючий розрив у нашій тканині суспільства. Ми більше не маємо взаємного зв’язку: раніше ми разом ішли до церкви, а потім на боулінг із тими, хто був із нами в церкві, з ними ж ми бували на батьківських зборах у школі. Ми знаходили єдність у широко прийнятих моральних принципах, яких нас навчала церква і які ми повторювали в себе вдома. Коли інститути, що тримали нас разом, розсипалися, в нас залишилося обмаль єдності. Як написав консервативний філософ Юваль Левін, «Коріння найбільш значущих проблем, з якими Америка стикається вдома, — в ослабленні наших базових інститутів: сім’ї, громади, церкви, школи, бізнесу, трудових об’єднань, громадських, братерських і політичних груп». Уряд рясно проріс крізь усе американське суспільство за останні десятиліття: а наша суспільна єдність далі занепадає. Тож не дивно, що ми зливаємося у злостивий натовп у твітері, — так ми шукаємо тих, хто дав би нам відчуття співпричетності.

Американці мусять віддатися всеосяжності уряду

Дедалі суворіша дезінтеграціоністська культура збільшила градус конфлікту навколо природного захисту наших прав за Конституцією. Батьки-засновники вважали одним із таких прав самозахист, який існував до встановлення влади, — нашим першим правом було право на самозбереження. Цього права ми не віддали уряду. Американська культура стрілецької зброї проникнута властивим американським піонерам почуттям покладання на самих себе — розуміння того, що в кінцевому підсумку ми повинні мати змогу захистити себе і свої права. Ми володіємо зброєю для того, щоб влада не могла відібрати в нас зброю.

Дезінтеграціоністи ж вважають, що наші права на зброю становлять загрозу, — мається на увазі зброя в руках не тільки злочинців, а й усіх громадян. Ось чому, незалежно від кореляції