Читати книгу - "Ілюзія Бога"

виростає, були створені творцем?» Якщо ви вважаєте, що єдиною альтернативою випадковості є розумний задум, то так, сумніватися не має сенсу. Проте автори з невігластва або небажання зовсім забули згадати про реалістичну альтернативу — природний добір.

Щоб рости, всі рослини — від крихітного очного цвіту до гігантської секвої — потребують енергії, яку добувають завдяки процесу, що називається фотосинтезом. Знову слово Товариству сторожової вежі: «Один біолог розповів: “Щоб відбувся фотосинтез, мають поєднатися близько сімдесяти різних хімічних реакцій. Це справжнє диво”. Зелені рослини інколи називають “природними фабриками” — миловидими, безшумними, екологічними підприємствами, які виробляють кисень, очищують воду та годують світ. І їх створила випадковість? Чи можливо в таке повірити?» Звісно, неможливо; але якщо без кінця-краю наводити приклади, то ми зрештою нікуди не прийдемо. У креаціоністів завжди однакова «логіка»: вони обирають те чи те явище природи, демонструють його надмірну статистичну неймовірність, складність, красу й велич, а потім заявляють, що його не могла створити випадковість. А якщо не випадковість, то тільки творець. У науки теж є готова (і завжди однакова) відповідь на цю хибну логіку. Розумний задум — не єдина альтернатива випадковості. Значно кращою альтернативою є природний добір. Ба навіть задум не можна вважати справжньою альтернативою, позаяк він породжує ще більшу проблему: хто створив творця? Як випадковість, так і розумний задум не в змозі запропонувати задовільного розв’язання проблеми статистичної неймовірності, бо перша власне і становить проблему, а другий неминуче до цієї проблеми скочується. Реалістичне і до того ж єдине на сьогодні відоме розв’язання проблеми — природний добір. Мало того, це надзвичайно вишукане та дієве її розв’язання.

Що ж такого особливого в природному доборі, що дозволяє йому успішно розв’язати проблему неймовірності, перед якою з самісінького початку склали зброю випадковість та розумний задум? Річ у тім, що природний добір — це накопичувальний процес, який дробить проблему неймовірності на невеликі фрагменти. На кожен із них припадає невелика частка загальної неймовірності, яка не настільки значна, щоб робити подію неможливою. Якщо всі ці малоймовірні події вишикувати в ряд, то кінцевий результат усього ланцюжка надзвичайно неймовірний — неймовірний настільки, що не може бути досягнутий за допомогою випадковості. Саме з кінцевого результату креаціоніст робить свою заяложену платівку. Але тим самим він не схоп­лює самої суті еволюціоністської тези, позаяк розглядає (гадаю, цього разу жінки не образяться за чоловічий рід) реалізацію всього статистично вкрай малоймовірного сценарію як одноразову, миттєву подію. Він так і не збагнув, яким потенціалом наділене поступове нагромадження.

У книзі «Сходження на пік Неймовірний» я продемонстрував цю думку за допомогою притчі про гору, яка з одного боку має вигляд прямовисної скелі, якою неможливо піднятися, а з іншого — пологого схилу, що веде до самісінької вершини. Не вершині розміщений складний орган, наприклад око або джгутиковий двигун бактерії. Абсурдна думка про те, що таке складне утворення має спонтанно скластися без стороннього втручання, аналогічна намаганню з одного стрибка піднятися з підніжжя гори на її вершину. Еволюція натомість підходить з іншого боку гори й поступово сходить до вершини пологим схилом — все просто! Принцип поступового сходження пологим схилом на противагу вистрибуванню на бескид настільки очевидний, що мимоволі дивуєшся, чому знадобилося так багато часу, щоб з’явився Дарвін і відкрив його. На момент Дарвінового відкриття минуло вже майже три століття від Ньютонового «року чудес», хоч відкриття останнього були значно менш очевидними.

Інша поширена метафора для демонстрації надзвичайно низької ймовірності — цифровий замок на банківському сейфі. Теоретично грабіжникові може пощастити й він випадково натрапить на правильну комбінацію цифр. Однак на практиці в банківські замки закладають настільки низьку ймовірність випадкового вгадування, що це майже неможливо, як і створення Гойлового надсучасного авіалайнера. Проте уявіть погано спроектований замок, який видає підказки мірою наближенням до правильної відповіді — своєрідний аналог дитячої гри «холодно-гáряче». До цього додайте, що коли кожен із циферблатів замка встановлюється на правильну цифру, двері сейфа щоразу на дещицю прочиняються і з нього висипається трохи грошей. За таких умов грабіжник швидко дістанеться до всієї суми.

Креаціоністи, які намагаються використати доказ неймовірності на свою користь, завжди виходять із думки, що біологічна адаптація відбувається у вигляді дилеми «все або нічого». Ще цю помилку називають «неспрощуваною складністю» (НС). Око бачить або ні. Крила дають змогу літати або ні. Припускається, що між крайніми варіантами немає проміжних градацій. Але ж це чистої води нісенітниця. Проміжними варіантами рясніє наше повсякденне життя, як і передбачає теорія. Цифровий замок життя — це прилад, який постійно дає сигнали про «тепліше», «холодніше», «гáряче» — як у дитячій грі. Реальне життя завжди шукає пологі схили на дальньому боці піку Неймовірний, тоді як креаціоністи не бачать нічого іншого, крім прямовисного бескиду перед своїм носом.

У «Походженні видів» Дарвін цілий розділ присвятив «Утрудненням, на які натрапляє теорія походження видів шляхом модифікації», і до його честі слід зазначити, що в цьому короткому огляді він завбачив і спростував кожну з проблем, які відтоді й до наших днів приписували його теорії. Найбільшим викликом Дарвін вважав «органи вищого ступеня досконалості», які інколи помилково описують як «неспрощувано складні». Особливу увагу він звернув на око, загадка якого здавалася йому особливо складною: «Припущення, щоб око з усіма його непередаваними пристосуваннями для зміни фокусної відстані відповідно до віддалення речі, для пропускання потрібної кількості світла, для поправки на сферичну та хроматичну аберацію, припущення, щоб цей орган міг бути вироблений природним добором, може здатися, зізнаюся в тому відверто, надзвичайно безглуздим». Креаціоністи знаходять особливу втіху в цитуванні цього речення. Проте (хто б сумнівався?) вони ніколи не цитують продовження абзацу, з якого видно, що Дарвінове щире зізнання було всього лише риторичним прийомом. Він просто намагався якнайближче підпустити до себе опонентів, щоб потім завдати їм сильнішого й дошкульнішого удару. І ударом цим було послідовне й детальне пояснення еволюції ока шляхом поступових нагромаджувальних змін. Хоч Дарвін не користувався фразами на кшталт «неспрощуваної складності» або «пологого схилу піку Неймовірний», він дуже добре розумів їх ідею.

«Яка користь від половини ока?» та «Яка користь від половини крила» — обидва ці питання є прикладами аргументу «неспрощуваної складності». Функціональне ціле називають неспрощувано складним, якщо видалення однієї з його частин виводить із ладу все ціле. На перший погляд здається, що крило й око підпадають під це означення. Однак варто трохи задуматися і відразу стає очевидною хибність цієї думки. Пацієнти з катарактою, які перенесли операцію з видалення кришталика, не можуть чітко бачити обриси предметів без окулярів, але їхній зір достатній, щоб не врізатися в дерево або не впасти зі скелі. Півкрила — не такий зручний орган, як ціле крило, але все-таки краще мати хоча б півкрила, ніж бути без крила взагалі. Половина крила може врятувати життя істоті, пом’якшуючи падіння з дерева певної висоти. А 51 % крила врятує життя під час падіння з трохи вищого дерева. Хоч який відсоток крила беріть за приклад, він завжди збільшуватиме шанси на виживання під час падіння з висоти порівняно з дещо меншим крильцем. Цей уявний експеримент із деревами різної висоти, з яких падає жива істота, дає теоретичне уявлення про те, що збільшення розміру