Читати книгу - "Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує"

чи кого ці учні звинувачували за те, що були не здатними підкорити найважчі завдання? «Відповідь і справді нас здивувала: ніщо й нікого вони не звинувачували», – говорить Двек. Юнаки й дівчата визнали, що на шляху до майстерності уникати невдач – неможливо та що вони навіть можуть ставати дороговказами в цій подорожі.

Бачення Двек веде нас до розуміння біхевіоральних відмінностей, що лежать в основі Мотивації 2.0 та Мотивації 3.0. Поведінка типу Х часто дотримується теорії сталості інтелекту, надає перевагу цілям результативності над цілями навчальними й нехтує зусиллями, вважаючи їх проявом слабкості. Поведінка типу І дотримується диференціальної теорії інтелекту, цінує навчальні цілі більше, ніж цілі результативності, та схвалює зусилля як спосіб удосконалюватись у чомусь, що є важливим. Пристаньте до першого способу мислення – і майстерності вам не досягнути. Станьте прихильником другого – і її вже не уникнути.

Майстерність – це біль

Щоліта приблизно тисяча двісті молодих американських чоловіків та жінок приїжджають до Військової Академії Сполучених Штатів у місті Вест-Пойнт[148] для того, щоб розпочати чотирирічний курс навчання і знайти своє місце в легендарному «довгому сірому строю». Проте, перш ніж хтось із них увійде до навчального класу, на них чекає сім тижнів Базового кадетського курсу, відомих під назвою «Звірячі казарми». До закінчення літа кожен двадцятий талановитий, відданий молодий чоловік чи жінка вибуде з курсу. Група вчених (двоє з Вест-Пойнт, один з університету Пенсільванії та ще один із Мічиганського університету) хотіли зрозуміти, чому деякі студенти продовжували йти шляхом до військової майстерності, а інші сходили на першій же станції.

Намагайтесь обрати ту професію, у якій будете насолоджуватись навіть її найбуденнішими та найнуднішими моментами. І тоді ви завжди будете щасливими.

Вілл Шорт, майстер складання головоломок

У чому полягала проблема? У нестачі фізичної сили, здоров’я та інтелекту? Лідерських здібностей? Різнобічності розвитку?

Жоден із вищеперелічених варіантів не є правильним. Дослідники відкрили, що найкращою передумовою успіху абітурієнтів-кадетів були їхні показники так званої «зносостійкості», яку можна схарактеризувати як «наполегливість та запал до досягнення довгострокових цілей»[149]. Те, через що пройшли ці тепер уже офіцери армії під час навчань в академії, підтверджує другий закон майстерності: майстерність – це біль.

Так само чудовий, як і потік, шлях до майстерності (постійне самовдосконалення у тому, що є важливим) не встелений квітами та не сяє веселками. Якби це було так, більшість із нас легко завершили б цю подорож. Майстерність завдає болю. Інколи – навіть часто! – радощів від неї обмаль. Це один з уроків, яких нас вчать результати праці психолога Андерса Ерікссона, чиє революційне дослідження засад експертної діяльності запровадило нову теорію того, що сприяє розвитку майстерності. Зокрема, він пише: «Маса тих характеристик, які колись, як припускалося, були показниками вродженого таланту індивіда, насправді є результатом інтенсивних тренувань тривалістю мінімум 10 років»[150]. Майстерність у спорті, музиці, бізнесі вимагає зусиль (важких, болючих, нестерпних, всеохопних) протягом довгого часу (не тижня чи місяця, але десятка років)[151]. Соціолог Деніел Чембліс посилається на це, як на «буденність досконалості». Як і Ерікссон, Чембліс у ході свого трирічного дослідження олімпійських плавців установив, що ті плавці, котрі досягали найкращих результатів, здебільшого присвячували свій час виконанню ординарних вправ, що загартовували їх перед труднощами змагань[152]. Це та сама причина, що була встановлена дослідниками з Вест-Пойнт: саме зносостійкість, а не IQ чи стандартизовані результати тестів, була найточнішою передумовою рівня успішності в коледжі. Вони пояснювали: «Якщо те, що важка праця важлива – факт загальнозрозумілий, то невпинність праці над одним і тим самим завданням може бути менш сприйнятливою… У кожній галузі зносостійкість може виявитись настільки ж істотною для високих досягнень, як і талант»[153].

Тут потік вписується у загальну картину двома шляхами. Якщо люди усвідомлюють, від чого вони входять у потік, то в них має бути й чіткіше розуміння того, чому варто присвятити час та наснагу, аби стати майстром. І ці моменти, віднайдені в стані потоку, в прагненні досконалості можуть допомогти людям пройти крізь найважчі відрізки цього шляху. Проте в кінцевому рахунку досягнення майстерності передбачає працю і ще раз працю, що поступово вестиме до незначного покращенням результатів. Можливо, вам дадуть наснагу кілька моментів потоку, які не дозволять опустити руки, та ще певний прогрес на якомусь етапі, а потім вам знову доведеться працювати та ще раз працювати над підкоренням уже нової, трохи вищої вершини від самісінького початку.

Керол Двек стверджує: «Зусилля – одна з речей, які сповнюють життя значущістю. Докладені зусилля означають, що ви цікавитеся чимось, що є важливим для вас і задля чого ви волієте працювати. Життя було б жалюгідним, якби ви не хотіли з’ясовувати, що є важливим, і присвячувати себе праці над досягненням цього»[154].

Інший професор, у якого, щоправда, немає ступеня доктора філософії, але який занесений до Зали слави баскетболу в Спрингфілді, штат Массачусетс, говорить практично те саме: «Що таке бути професіоналом, одного разу сказав Юліус Ірвінґ – це означає займатися тим, що тобі до вподоби, навіть у ті дні, коли душа до цього не лежить»[155].

Майстерність – це асимптота

Аби зрозуміти останній закон майстерності, вам знадобиться трохи знань з алгебри та кілька фактів з історії мистецтва.

Щодо алгебри, то ви, мабуть, ще добре пам’ятаєте поняття асимптоти. Якщо ні, то, можливо, впізнаєте його, глянувши нижче. Асимптота (у цьому разі горизонтальна асимптота) є прямою лінією, до якої наближається крива, проте ніколи її не досягає.

Щодо історії мистецтва, то ви, мабуть, пам’ятаєте французького художника ХІХ століття Поля Сезанна[156]. Багато згадувати не треба – лише те, що він був достатньо впливовим, аби про нього писали критики та науковці. Найкращі свої роботи, які назавжди запам’ятає людство, Сезанн написав на кінцевому етапі свого життя. Девід Ґеленсон, економіст із Чиказького університету, який досліджував життєвий шлях митця, стверджував, що поясненням цьому є те, що Сезанн до кінця життя намагався усвідомити, як мають виглядати його найкращі роботи. Один із критиків писав про Сезанна так: «Його роботи так ніколи й не стали втіленням беззаперечного синтезу