Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

заодно пригадав Варвару великомученицю, яка втікала від злого батька, тож радив Кочубею утриматися від бунтівного духу, застеріг, що через його та жони його зарозумілість, він доживе до якої-небудь біди. І додавав, вельми прозоро натякаючи на пані Кочубеїху: «Де хвіст усим правує, там голова блудить…»

Мундштук, треба вам роз’яснити, бо про коней сьогодні вже й забувати почали, – це не тільки трубочка, за допомогою якої курять цигарки: і не тільки частина люльки, яку курець бере в рот; не лише частина цигаркової гільзи з цупкого паперу; і не лише деталь духового музичного інструмента, яку під час гри беруть у рот або прикладають до губ; мундштук – це ще й додаткові залізні вудила з підіймальною розпинкою біля піднебіння, за допомогою яких легше правити конем… Порада Мазепи загнуздати пані Кочубеїху дуже тоді обурила пана Кочубея, хоч у душі, побоюючись своєї половини, пан генеральний суддя був згодний з паном гетьманом у цьому, як кажуть, питанні, щодо того, що треба вміти ще й загнуздати власну половину – тобі ж на вигоду і на твою безпеку…

Кочубеїха була надто гордою і мстивою, тож ні за яких умов не могла простити свою дочку за нічну втечу до Мазепи. Всім доказувала: Мотря своєю втечею її геть принизила, а вона – жінка знана в Батурині, не остання. По суті, перша жінка Батурина, а рідна дщерь утекла з дому, ніби вона якась блудлива дівка. І все вчила свою дочку, як треба жити, вчила, вчила, і Мотря не знала, де подітися від материної науки. Бадьорила й підтримувала дівчину думка, що коханий хоч і не з нею, але поруч. Зовсім поруч, крикнеш – почує. Як терпець уривався, погрожувала матері, що вона неодмінно знову втече з дому. І тоді вже більше не повернеться в рідні пенати. Це хоч трохи, але стримувало матір.

Любов Федорівна із упертою цілеспрямованістю налаштовувала чоловіка проти дочки, і Василь Леонтійович, здаючись під натиском дружини, почав писати скарги на Мазепу, у яких почуття дочки до Мазепи трактував як «чародіяніє старого гріховодника», від якого його дочка «возбісилася, на отця и матерь почала плевати». І т. д., і т. п., у тім самім дусі.

Доки Василь Леонтійович писав скарги на чародійника Мазепу, Любов Федорівна щодень соромила дочку (за старим дідом бігає) і навіть, як доходили до Мазепи вісті, «катувала її». Мазепа навіть поклявся відомстити «ворогам своїм і Мотриним», але Мотря благала його – у листах – не робити цього. Хоч трималася з останніх сил, а тримали її у світі цьому листи гетьмана до неї, сповнені любові і віри, що вони вистоять і переможуть воріженьків своїх…

Разом з листами гетьман передавав Мотрі (Мотрононьці) різні дарунки, переважно книжечки, та різні прикраси, брильянтові персні, а навзамін закоханий просив «нічну сорочечку, що торкалася тіла коханої», пасмочку її волосся, що «пахло сонцем і квітами».

Сьогодні відомо 12 листів (не листи – поетичні новели про кохання, яке справді буває, за словами іншого поета, раз на тисячу літ) гетьмана Івана Мазепи до коханої Мотрі Кочубеївни, написані і передані адресатці у двох роках – 1704 і 1705-му.

Багато це чи мало – дванадцять (можна сказати: аж дванадцять, а можна зітхнути – всього лише дванадцять) любовних листів?

Михайло Коцюбинський, вже будучи відомим письменником, сімейним чоловіком (дружина, діти – аж четверо), закохався у молоду жінку Шуру Аплаксіну, а захопившись нею, написав їй 335 листів! Любовних!

Як вони вперше зустрілись, йому – повторимо: сім’янину на той час майже зразковому – було сорок один, їй, неодруженій, двадцять шість.

В архіві Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка є фонд – «Листи до О. І. Аплаксіної». Як видали їх, вийшов цілий том. Зустрічався письменник з коханою і листувався з нею майже десять років – не кидаючи своєї родини. Як спалахнуло кохання у немолодого сімейного чоловіка до незаміжньої жінки, так і не залишало його до самої смерті. І стало найбільшою радістю Михайла Коцюбинського, майже смислом його життя.

Письменник зізнавався (листування велося переважно російською мовою):

«Что-то сильное и могучее захватило меня – и я никому не позволю отнять от меня мое счастье, так дорого, с такими жертвами доставшееся мне. Моя милая, моя дорогая, ты моя бесконечно добрая и ласковая голубка! Как я тебя люблю! Я хочу сейчас видеть тебя, слышать биение твоего сердца, почувствовать хотя бы маленькую ласку твою; еще раз услышать, что ты моя».

З іншого листа:

«Вообрази себе человека, которому закрыли рот и не дают дышать, живописца, который ослеп, музыканта – оглохшего. Это буду я. Ты мне необходима как воздух, как живописцу краски и музыканту звуки. А между тем я тебя не имею – чувствую себя очень несчастным. Как ни стараюсь увлечься работой в надежде, что это заменит тебя, – ничего не выходит: тоскую и проклинаю судьбу».

Письменник навіть відзначав сто днів їхнього першого поцілунку!

«Сегодня стодневный юбилей нашего поцелуя! Неужели он сегодня останется в воспоминании на губах каждого из нас в отдельности! Сто дней прошло! А мне было так хорошо, что если бы так продолжалось сто лет – мне не наскучило бы, я испытывал ту же радость, то же счастье, что и сейчас…»

Письменник рано помер – у 48 років. Коханій тоді було всього лише 33 роки. Більше вона нікого не любила, заміж не виходила, віку дожила в самотині. Та в спогадах про нього і їхнє кохання.

Це була та любов, про яку писала – як благала – Леся Українка:

«Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись…

…Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе…

…Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!

Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я