Читати книгу - "Подвійне життя"

ползаю — правда, не по голой земле, как можно! а по персидским коврам — но собственной грудью, на собственном животе.

Поэтому, Саша! Мы даем это дурацкое письмо в разделе «Мечты и надежды». А рядом — мы разместим рекламу «Шанель № 5» с Николь Кидман.

И — разговор окончен.

***

Можливо, вам буде цікаво знати про те, що в мене бувають гострі напади бажання звичайного життя.

Саме так. Рідко, але буває. Якщо поглянути на пересічну людину, на її прості радощі, відчути її — недовго, щоб усе ж таки не притягнути жодного кванта її енергії, — трохи, зовсім трошки заспокоюєшся, наповнюєшся мирним задоволенням, розумієш, що можна жити інакше, не тільки так, як ти. І так теж.

На якусь мить забуваєш, що завтра в тебе важливі зйомки. Важливіші за вчорашні, коли грим накладали лише чотири години.

Забуваєш про свої контракти, що їх треба виконати.

Про те, що завтра тобі можуть не запропонувати жодної ролі.

Про те, що навіть фарбуватися ти не можеш просто так — для себе.

Ні.

Ти фарбуєшся заради всього світу. Кожному громадянину планети ти зобов'язана своїми видовженими віями, своїми акуратно обведеними за периметром губами, бровами і усмішкою.

Інакше вони подумають, що і ти теж слабка, як і вони. Що в тебе теж бувають погані дні. Що ти теж плачеш. Що ти теж людина.

***

И письмо напечатали в этом гламуре, и вышел журнал, и тысячи девушек прочли его в перерывах между маникюром и вечерним сериалом, или сидя в машине, или загорая на веранде, так или иначе убивая свое время, они прочли это письмо, посвященное далекой американской звезде.

Потом были небольшие обсуждения, иногда в форумах на сайте самого журнала. Был небольшой неощутимый резонанс. Кстати, за публикацию в литгазете автору даже выплатили гонорар. Потом повысился интерес к литературной газете. Ее стали покупать не только неизвестные поэты и писатели. Стали покупать и известные. (Может быть, кто-то из них втайне надеялся на то, что девушка, влюбленная в Голливуд, отмочит еще немало писем — например, Шону Пену, Брэду Питу и Джеку Николсону. И, конечно же, Гвинет Пэлтроу — за компанию.) Писатель — бывший муж задумчиво почесывал лысину, гадая, обижается он на своего эпиграммного обидчика или является проводником Воли Небес по отношению к рейтингу газеты. Да и гламура — почему нет? Кто в конце концов обратил внимание бывшей благоверной, впрочем, никогда она таковой не была, но это уже второй вопрос? А, кто?

Но это еще далеко не все, что закрутилось.

На наш эпистолярный материал выкупил права журнал «Elle».

А затем письмо напечатали в «Elle» (USA).

***

Десь о 18:47 вона вийшла з дому, піймала таксі і поїхала до центру, там, біля назначеного місця, на неї вже чекав Пітер. Він сказав, що вона має гарний вигляд. Він сказав, що ця погана мряка негативно впливає на нього. Ще він сказав, що зголоднів, тобто хоче їсти. І Стефані подумала, що, можливо, саме про це мріють багато дівчат, що мешкають very far from звідси, які бачать її лише по телевізору, вони мріють щодня просто чути слова, які не значать нічого особливого, пити помаранчевий сік, але яка різниця, де його пити?

Пітер вкидав у себе їжу та говорив: потім, знаєш, усі ці дівчатка, привіт, Гвинет, вони схиблені на нашому житті, принаймні, якщо вірити нашим папараці. Ти прочитаєш сама, але в цьому листі є щось незвичайне, якась незвична щирість, чи що. Особисто мені цього дуже не вистачає. Як ти?

— Слухаю тебе.

— По тобі цього не скажеш, начебто ти гадаєш про щось своє, я тут погодився на роль.

За дві години Стефані сиділа у своєму глибокому кріслі у вітальні. Вона погано пам'ятала, про що вони спілкувалися, точніше — що їй казав Пітер. Вона тримала в руках журнал і чомусь не наважувалася його розкрити.

***

Я заметила, что многие люди неправильно понимают уважение к себе — как явление. Возможно, причиной тому заниженная самооценка, но, мне кажется, не только. Может, они отвыкли от этого чувства? Уважение ни к какому из общедоступных проявлений не обязывает. Оно не обязывает разделять жизнь, приходить вовремя домой, хранить верность, вместе принимать пищу и т. д. Оно не обязывает встречаться по субботам и долго разговаривать о том, почему надо вовремя возвращаться домой, принимать пищу вместе, ходить вместе на неинтересные фильмы и т. д.

Оно обязывает быть честным. Даже когда ты чистишь зубы, ты обязан быть честным с собой. Оно обязывает смотреть вперед. Оно обязывает обязательно с глубоким чувством здороваться. Такие абстрактные вещи. Есть ли у вас на них время?