Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

що належали пензлю Цінь Тайсюя[47]: Коли мороз в душі й вона без сну й сумна, Причиною тому — холодна, бач, весна. Коли хміль бадьорить цілюща плоть і кров, Шукай там джерело, де аромат вина!

На невеликому столику — коштовне дзеркало, що колись прикрашало дзеркальні покої У Цзетянь[48], поруч — золоте блюдо з фігуркою Чжао Фейянь. На блюді — велика айва, її кинув колись Ань Лушань на Тайчжень[49] і поранив їй груди. На підвищенні — розкішне ліжко, на ньому за давніх часів у палаці Ханьчжан спала Шоучанська принцеса, над ліжком — перлинна запона, вишита принцесою Тунчан.

— Отут мені подобається! — мовив Баоюй.

— У моїй кімнаті, мабуть, не відмовилися б жити навіть безсмертні духи! — розсміялась у відповідь пані Цінь.

Вона відкинула чисту, випрану колись самою Сі Ши легку шовкову ковдру, поправила м’яку подушку, що її притискала колись до грудей Хуннян[50].

Уклавши Баоюя, мамки й няньки розійшлися, залишилися тільки Сіжень, Цінвень, Шеюе й Цювень. Пані Цінь відправила дівчаток-служниць стежити, щоб під навіс не забралися кішки й не наробили галасу.

Заледве склепивши повіки, Баоюй поринув у сон, і в сні йому привиділася пані Цінь. Вона йшла далеко попереду. Баоюй кинувся за нею й раптом опинився в якомусь незнайомому йому місці: червона огорожа, яшмові сходи, дерева, прозорий струмочок, а навколо ні душі — тиша й безмовність.

«Як чудово! Залишитися б отут назавжди! — подумав Баоюй. — Ні батьків, ні вчителів!»

Тільки було він розмріявся, як із-за пагорба долинула пісня:

Вслід потоку квіти полетять, слухняні долі, Незабаром сплинуть, як хмара, весняні мрії. Тебе стосуються ці рядки, люба молодь: Скажи, — безрадісність ця мирська потрібна?

Баоюй прислухався — голос був дівочий. Пісня змовкла, із-за схилу вийшла граціозна дівчина, неземної краси, серед смертних таку не зустрінеш.

Про це складено вірші:

Верб ряд стрункий вона перетяла І тільки вийшла із оранжереї, Як у дворі, де безтурботно йшла, Враз птаство зашуміло на деревах... ...Тінь то майне, то вернеться назад, А шлях веде по галереї знову, І, орхідей донісши аромат, Рукава пестить вітерець раптовий... В тривозі лотос, ніби чує він Коштовного каміння передзвін... Її волосся — хмаронька