Читати книгу - "Сонячна магія"

210
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 111
Перейти на сторінку:

— Мені треба декуди піти, — звернувся до них Мармадук. — Ви поки тут сидіть, охороняйте бранця.

Чаклун зіскочив на землю, обтрусив з одягу дорожню пилюку й огледівся. Від берега в океан відходило кілька довгих земляних насипів, до яких швартувалися кораблі. Однак в океані чомусь не плавало жодного судна чи навіть човника. На березі громадилися портові будівлі, на дерев’яних містках стояла розкішна яхта. Літній, гарно вдягнений пан із віхтем і цебром фарбував її борт.

— Агов, шановний! — погукав його чаклун, підходячи ближче. — Що це ви робите?

Старий поставив цебро, обережно поклав свого віхтя, неквапно повернувся й окинув чаклуна уважним поглядом.

— Ну що ж, — замислено мовив він, просовуючи великі пальці під фартух, одягнений поверх дорогого камзола. — Якщо уважно розглянути це питання, то можна прийти до висновку, що, мабуть, я зайнятий, бо фарбую борт ось цієї яхти.

— Ага… — простягнув Мармадук, трохи здивований такою манерою розмови, й голосно чхнув від різкого запаху фарби. — Ну, це я зрозумів, зрозумів! А ось чия вона, ця яхта, не підкажете?

— Ви запитуєте, чия це яхта? — гмикнув поважний пан. — Ну що ж, ну що ж… Гадаю, ніщо не заважає мені відповісти, що це яхта Паллада Уловського, нікого іншого, як мера нашого чудового міста. Власне, і це теж неважко зміркувати, саме тому нашого мера кличуть саме Палладом Уловським, а не, скажімо, Палладом Бурмотанським чи там яким-небудь Палладом Дуболомським. От якби… — пан багатозначно підняв вказівний палець, і Купадор з Мармадуком здивовано простежили за ним поглядами… — От якби, кажу, наше чудове місто називалося, приміром, Бурмотан, чи, припустимо, Дуболом, то котресь із цих імен було б цілком до речі, а так…

— Так, дуже цікаво, дуже, — перебив Мармадук. — А от скажіть, шановий, а ви хто такий?

Пан окинув чаклуна ще одним поглядом, далі глянув на Купадора, відступив назад на півкроку, вклонився, випростався й мовив:

— Ну що ж, ну що ж… Гадаю, вам буде цікаво дізнатися, що я всього-на-всього скромний начальник цього порту, а кличуть мене Палладом Портовим.

Зовсім уже здивований таким поворотом Мармадук пробурмотів:

— О, пробачте, пробачте! Я й не подумав… Ну, не подумав, що сам начальник порту фарбуватиме яхту, нехай навіть це яхта мера. А скажіть, чому ви… тобто чому у вас такі схожі імена?

— Ну що ж… ну що ж… — знову завів своєї старий. — Видно, нема ніяких перешкод до того, щоб я поділився з вами цими відомостями. Ми з мером нашого славного міста рідні брати, тільки я трохи старший, а він відповідно молодший, і цією причиною саме й пояснюється схожість імен. Що ж до першої частини вашого запитання, пане, чийого імені я досі не знаю, то не побоюся заявити, що фарбування яхт, а так само й будь-яких інших плавучих засобів є моїм улюбленим видом проведення дозвілля, деякою мірою — моїм хобі, що сприяє воцарінню в моїй стомленій душі спокою і, не побоюся цього слова, умиротворення.

— Уф! — чаклун, якому було важко стежити за вибагливою мовою начальника порту, витер долонею чоло й прибрав гордовитої пози. — Ну тоді дозвольте відрекомендуватися. Мармадук Синій, придворний маг міста-держави Літона. А це… — він махнув рукою на вози зі сніговими людьми, фургон і Амора Купадора… — мій почет.

— Синій? — повторив старий. — Отож-бо я дивлюся: від вас начебто таке синювате світіння випромінюється.

— А це тому, що я могутній маг. У мене ще одне запитання до вас. Чому в океані не видно жодного корабля?

Паллад Портовий статечно оглянувся, ніби бажаючи переконатися в тому, що Мармадук правий і в океані справді не видно жодного корабля, подумав трохи, покивав головою і нарешті відповів:

— А тому, пане магу, що ми довідалися, начебто друїди острова Лімбо (того самого острова неподалік від нас) вирішили, що весла наших кораблів знищують океанські водорості. Друїди, знаєте, дуже стурбовані долею океанських водоростей. Вони так нею стурбовані, що надіслали до нас посла з вимогою заборонити плавання на веслових кораблях і різко скоротити використання кораблів вітрильних, позаяк, на їхню думку, вітрильні кораблі своїми носами теж псують водорості. А друїдів це дуже непокоїть. Звичайно, ми не могли на таке погодитися, і тоді посол заявив, що вони отруїли всю рибу на багато миль зокола й тепер кожен, хто з’їсть її, умре в муках.

— Але це ж нісенітниця! — вигукнув здивований Купадор. — Як це вони могли отруїти всю рибу?

Старий покивав і провадив далі:

— Коли їхній посол відплив назад на острів, я висловив своєму братові меру той самий сумнів. Дуже складно, майже неможливо отруїти всю рибу в цих водах. Але деяка ймовірність такого підступу з боку друїдів усе-таки залишалася. Брат мій мер сприйняв погрозу друїдів куди серйозніше, ніж я. Скажу навіть, що брат засмучений, наляканий і боїться убивць, яких, за його словами, можуть підіслати до нього друїди. Брат у мене взагалі людина дуже вразлива та боязка. Тому ми спіймали трохи риб різних видів і віддали їх міським лікарям для всебічного дослідження, аби підтвердити, що ніякої отрути в риб’ячих потрухах немає. Лікарі пообіцяли доповісти результати досліджень завтра вранці, а доти кораблям плавати заборонено…

— Усім? Але

1 ... 32 33 34 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна магія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячна магія"