Читати книгу - "Сонячна магія"

чому? — перебив Мармадук. — Адже не всі кораблі рибальські, є й торгівельні, й пасажирські, врешті-решт.

— А про всяк випадок, — відповів Паллад Портовий. Поки вони розмовляли, старий зняв фартух, перекинув його через плече та підхопив із землі цебро з віхтем. — Добродії, мені щойно спала одна думка. Я поставив собі запитання: що така важлива персона, як придворний маг Літона, робить на пристані Улову, так ще й із почтом? Я трохи поворушив мізками, і, як мені здається, знайшов вірну відповідь на це запитання — ви прибули сюди, щоб найняти корабель і переправитися кудись?

Отут Мармадук узявся натхненно брехати, чесно дивлячись просто у вічі старого:

— О, я бачу, ви на своєму місці, наймиліший Палладе, адже проникливість ваша цілком відповідає займаній вами відповідальній посаді. Ми справді прибули сюди з метою найняти невеликий корабель. А знаєте, яка причина цього?

Паллад, вочевидь, був улещений компліментом.

— Ну що ж… Ну що ж… — почав бурмотіти старий, але Мармадук, відчуваючи, що так вони проговорять до наступного ранку, поквапився перебити його:

— Насправді, ми — спеціальний бойовий загін. Навіть до Літона дійшли чутки про те, як несправедливо намагаються вчинити з вами друїди Лімбо, позбавляючи Улов головного джерела його існування. Ми послані на Лімбо зумисне, аби розібратися з ними. Що ви на це скажете?

— А скажу… — неквапом озвався старий, по обличчю якого було видно, що він нітрохи не повірив Мармадуку, — що це дуже шляхетно та сміливо з вашого боку й завтра вранці ви цілком зможете відплисти, щоб завершити свою місію.

— Але чому ж тільки завтра вранці, чому? — бідкався чаклун. — Ви дуже мене засмучуєте. Обставини вимагають мого найшвидшого повернення в Літон, і нам дуже бажано відплисти негайно. Негайно!

Старий розвів руками з вдаваним співчуттям і засмучено похитав головою.

— Ніяк неможливо.

Тут Купадор схилився до вуха чаклуна і щось прошепотів йому. Мармадук зморщився, але все-таки змушений був погодитися з пропозицією Амора, тому дістав з кошеля золоту монету.

— Ось, візьміть, — він поклав монету в долоню старого. Раніше той рухався дуже статечно й неквапно, а ось долоню підставив з несподіваною моторністю. — Це внесок у, так би мовити, справу благоустрою порту.

— Не надто великий внесок, — зауважив Паллад. — Я гадаю, що, так би мовити, справі благоустрою порту необхідно ніяк не менше трьох золотих монет.

— Трьох?! — Мармадук оглянув багате вбрання співрозмовника. — Порт має цілком доглянутий вигляд, навіщо ж так багато? Я впевнений, що двох монет буде цілком достатньо для, так би мовити, благоустрою порту, — він поклав на досі простягнену долоню другу монету. — А тепер давайте вирішимо наше питання. Який корабель ви порадите нам найняти?

Старий повернувся й окинув пристань довгим поглядом.

— Ну що ж, ну що ж… Бачите он той пароплав-фрегат? Капітаном на ньому Харон. Команда його, та й він сам трохи дивні, але гарні моряки. Гадаю, він дорого з вас не візьме. Але відплисти ви зможете тільки вночі.

— Чому ж уночі?

— А тому, що вдень хто-небудь обов’язково побачить корабель, який відпливає, та побіжить до мого брата мера з доносом. І тоді з двох цих монет тільки одна піде на справу благоустрою порту. А другу, на превеликий мій жаль, доведеться віддати на, так би мовити, справу благоустрою мерії.

Вози та фургон залишилися на краю пристані, а Мармадук і Купадор наблизилися до вказаного Палладом пароплава-фрегата. Корабель називався так, видно, тому, що мав не тільки три високі щогли, але й гребне колесо з правого борту. А з лівого було перекинуто трап, яким вони перейшли на палубу. Там нікого не було видно, і Мармадук голосно покликав:

— Агов, є тут хто?

З-за купи зваленого посеред палуби такелажу почулися дивні звуки — чи то шипіння, чи то шелест, — і наступної миті Купадор скрикнув і вихопив з піхов шаблю, а Мармадук злякано заслонився руками.

Перед ними постав величезний, майже по плечі звичайній людині пацюк, на задніх лапах.

Ні, все-таки не зовсім пацюк. Пропорції тіла нагадували людські, хоча істоту вкривала коротка темно-сіра шерсть. А ще дивне створіння мало витягнуту вузьку морду з ікластою пащею та червоними очима, маленькі трикутні вушка й хвіст, доволі грубий на початку, який дедалі звужувався, ще й був прикрашений китичкою на кінці. За одяг йому слугували короткі, до колін, штани з розпоріхою для хвоста, розхристана на волосатих грудях жилетка й трикутний капелюх з пером. З пащі стирчала люлька.

— Ахрш! — прошипіла істота. — Чим завдячую?

— Ви хто такий? — запитав Мармадук, опускаючи руки.

— Оце запитання! — відповіло створіння. — Хтось приходить на мій корабель і ще запитує, хто я такий. Капітан Хххарон, так, ось хто я такий.

За його спиною з’явилося ще кілька таких самих тварин у широких парусинових