Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 56
Перейти на сторінку:
і подав знак супроводу.

Бараноїд глухо загарчав. «Кир-ря», що перекочувалося у його горлянці, попереджало порушника спокою про чималі неприємності.

— Собака перебуває в пілотській кабіні! — задкуючи від надто запопадливих служак, нагадав я. — Кабіна — суверенна територія, що перебуває під контролем моєї бази. Усі претензії надсилайте туди. Без погодження з черговим диспетчером ви не маєте права тут порядкувати! Якби я намагався приховати собаку у вантажному відсіку, тоді інша справа. Я не зобов’язаний включати до реєстру всі речі, що належать особисто мені! Кир — подарунок, можете зв’язатися зі штурманом корабля «Яраль» Траном Модетті, він підтвердить.

Митник ніяково почухав підборіддя:

— А ви можете засвідчити, що цей звір справді собака-мутант, а не представник якоїсь розумної раси, засланий сюди з розвідувальною метою?

Ого, це вже гірше: якщо мого Кира оголосять шпигуном, я неодмінно потраплю в співучасники. Так-так, мешканцям Капариди не відмовиш у винахідливості.

— Офіційних документів на цей випадок не маю, бо досі мого пса в шпигунстві ніхто ще не підозрював, але можу поручитися…

Митникові дуже не хотілося випускати здобич, яку вже тримав, можна сказати, в зубах, але причепитися більше не мав до чого. Я негайно написав розписку про те, що Кир не почне жодних ворожих дій стосовно громадян Капариди, і що за всі його дії відповідатиму я особисто. Документ відразу було завірено корабельним дізнавачем.

Через півгодини знову застукали в обшивку: з’явився вусань із пропозицією перетягти контейнер на вантажну платформу для подальшого закладення в мобіль.

А Василь, запитую, вже прибув? Ні? Тоді ніяких мобілів!

Тут вусань починає кричати, що моя «бабка» займає злітну смугу, псує вигляд космодрому і взагалі, невідомо, скільки ще Норин буде відсутній. Мовляв, він, вусань, припустився помилки в тому, що дозволив позарейсовому апаратові спуститися на космодром, але ще не пізно її виправити. Зараз «бабку» підчеплять до тягача, заженуть у трюм о-он того транспортника і відішлють на орбіту, де можна чекати Норина скільки мені забажається.

Тут уже я не стерпів: вискочив назовні й розтлумачив вусаню, наскільки обережно слід поводитися з представниками космічної Співдружності, щоб не порушити угоди й не нести потім відповідальності за їхнє життя й благополуччя.

Вусань зчинив такий лемент, що збігся весь обслуговуючий персонал. Як із-під землі виринули двоє в мундирах мишачого кольору, чемно відкозиряли і запропонували пройти до адміністративного корпусу для з’ясування обставин. Я помірковано згодився.

В адміністративному корпусі мене зустріла поважна сивочола людина. Її обличчя, хоча й стомлене, все-таки виражало уважне співчуття. Я навіть засоромився тієї впертості, з якою відволікав шановного капара від турбот насущних. Єдиною, як на мене, недоречною деталлю його зовнішнього вигляду було зображення вигнутої стоноги на лівій верхній кишені комбінезона. Очевидно, рука художника відтворила комаху в профіль, тому що лапки розташовувались усі з одного боку.

— Ледок, служба спокою, — відрекомендувався капар.

Я ніколи б не подумав, що така химерна емблема може символізувати спокій!

— Я в курсі вашої проблеми, — мовив Ледок. — На жаль, Норин не вперше ставить нас у незручне становище своїми необдуманими чи поквапними рішеннями. Сподіваюся, ви повідомите про це секторальній раді безпеки?

— Шкода, але я не маю відношення до секторальної ради, представляючи лише космофлот. Вам зручніше буде звернутися в раду самим.

«Спокійний» кивнув з таким виглядом, ніби відповідь його потішила.

— Якщо ви й далі наполягаєте на особистій зустрічі…

— Наполягаю.

— …в такому разі вам доведеться самому доправити контейнер до бази Норина й дочекатися його там. Норин не ставить нас до відома про маршрути й тривалість своїх експедицій, тому зв’язку з ним у нас нема.

— Гаразд. Яким чином зручніше переправити контейнер?

— Мобілем. Дорога відніме у вас не більш як чотири дні.

— Скільки?!

— Чотири дні в один кінець, — незворушно повторив Ледок.


Провести відпустку в капарських лісах — теж не велике задоволення!

— А повітрям? — невпевнено поцікавився я.

— У нас нема повітряного сполучення.

— Якщо там відсутнє місце для посадки, і мене, й контейнер можна спустити парашутом.

— У нас взагалі нема повітряного сполучення.

Я вирішив, що недочув, і перепитав ще:

— Як ви сказали?

— Користування літапаратами в нас заборонено. Невже ви ніколи не чули про єдину планету, де люди ведуть природній спосіб життя? Єдину в секторі А, я маю на увазі.

Іншим разом я не змовчав би: навіщо ж викликати пілота з іншого кінця галактики, коли ти належиш до сектора А? Та зараз було не до того. Звичайно, перед відльотом мене попереджали про чудасії цієї планети, але щоб настільки… Виходить, польоти для них — річ ненормальна? А я тоді хто? Я й народився на автоматичній станції десь між двома трасами сектора Б. Цікаві люди тут живуть!

— Виходить, у вас зовсім нема на чому літати?

— Так.

— А як же зорельоти?

— Це не наші кораблі. Співдружність надає їх нам, оскільки має потребу в натуральних продуктах, які постачаються Капаридою.

Значить, доведеться-таки повзти мобілем. У них тут хоч дороги є, чи вважається, що від печери до печери надійніше ходити

1 ... 32 33 34 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твоя Марія... і Кіб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твоя Марія... і Кіб"