Читати книгу - "Бацила карбоната"

у прилади. Мабуть, трапилося щось серйозне…

Сивий Капітан увійшов до каюти швидкими, енергійними кроками. Обличчя його було зосереджене, кошлаті брови зійшлися на переніссі. Побачивши Олеся, він кивнув йому головою і сказав Клаудо:

— Ідіть до резервуарів, Валенто. Там треба весь час доглядати. Автомат не працює. Стежте за ручними помпами.

Клаудо вийшов. Капітан зайняв його місце за штурвалом. Але і його поведінка цього разу була незвичною. Замість того, щоб спокійно і впевнено, як завжди, вести машину, Ернан Раміро щомиті поглядав на маленький циферблат біля пульта. Олесь зазирнув на той циферблат.

Його стрілка нервово хиталася. Вона то кидалася ліворуч, майже до нуля, то повільно відсувалася праворуч.

Раптом Раміро заговорив. Голос його звучав глухо, мовби Капітан з трудом стримував себе.

— Вони не лише оголосили мені війну, вони вже почали її. Підступну, жорстоку війну… розставили по дорогах міни… Одна з таких мін вибухнула під кормою «Люцифера» і пошкодила апарат, що подавав водень до машини…

Олесь зрозумів усе. А Сивий Капітан говорив далі:

— Подача водню ручним насосом дуже непевна. А головне те, що я мушу тепер витрачати більше водню. Міни можуть бути всюди. Доводиться вести «Люцифер», не торкаючися колесами землі…

— І машині весь час бракує водню, — додав Олесь, дивлячись на циферблат, на якому стрілка все так само стрибала.

Ернан Раміро поглянув на юнака. На мить його кошлаті брови розійшлися.

— Ти розумний хлопець, Олесю, — сказав він. — Не пам’ятаю, щоб я говорив тобі про цей показник. Значить, ти сам додумався. Гаразд, ставай сюди. Ти допомагатимеш мені. Стеж за стрілкою. І щойно вона опускатиметься нижче поділу «3», — відкривай рукояткою цей кран додаткового резервуара. Ми скоріше дістанемося бази, виправимо пошкодження…

… З цього моменту Олесь уже не виходив з каюти керування. «Люцифер» промчав великим шляхом Фонтіверосу, не торкаючись його колесами. Ось чому не вибухнула жодна з фугасних мін, розставлених Моеха! На екрані Раміро і Олесь бачили приховані замасковані гармати — і це не поліпшувало настрою Сивого Капітана, який примушений був вести пошкоджену машину.

Олесь не запитував, чому Капітан скеровує «Люцифер» саме сюди, до цієї пастки. Очевидно, на те були якісь важливі підстави.

А на центральній галявині, біля озера, «Люцифер» безпорадно спинився. Стрілка циферблата, біля якого стояв Олесь, притиснулася до нуля. Цілком відкритий кран додаткового резервуара не допомагав. В ньому не було водню…

Сивий Капітан спокійним жестом виключив машину.

— Перебільшена витрата водню, — мовив він. — Ми витратили робочий балон і додатковий резервуар цілком. Тепер треба замінювати балон. Залишайся тут, Олесю, стежитимеш за екраном.

Він вийшов з каюти. Олесь залишився сам. Він дивився на екран, бачив на ньому солдатів, що оточували галявину, бачив гармати, стволи яких були скеровані на «Люцифер», який безпомічно височів біля озера. Так минав час. І нарешті — з’явився той високий, худорлявий детектив. Сивий Капітан повернувся до каюти. Швидкими рухами він лагодив щось біля пульта. Лише одну фразу вимовив він, не обертаючись до Олеся:

— Треба вигадати ще кілька хвилин… лише кілька хвилин…

Олесь чув розмову Валенто Клаудо, який стояв на даху «Люцифера», з детективом. Це були напружені хвилини. Потім Ернан Раміро полегшено зітхнув. Він натиснув маленьку кнопку. Пролунав сигнальний дзвоник. Валенто збіг униз. Зразу по тому, підкоряючись рухам Сивого Капітана, «Люцифер» рушив.

Потім пролунали постріли, які примусили Олеся збліднути. Здавалося, що все загинуло. Проте, ні. Хоча сухий тріск нагорі доводив, що щось було пошкоджене, але «Люцифер» занурювався в воду — дедалі швидше.

Туманна темна смуга затягла екран цілком. Звуки пострілів доходили мов крізь товсту ковдру. Нарешті вони ущухли зовсім. Стало зовсім тихо.

Нестримна радість охопила Олеся. Врятувалися! Йому хотілося палко стиснути руку Сивого Капітана, подякувати йому, спокійному і впевненому. І дивно було: чому ні він, ні Валенто Клаудо не зраділи? Чому на їх зосереджених обличчях не помітно ані найменшого полегшення?

— Треба спробувати ще раз, Валенто, — тихо сказав Раміро. — На ручному насосі ми далеко не підемо.

— Єсть, Капітане, — відповів Клаудо і вийшов.

В Олеся майнула думка: чи довго зможе пробути «Люцифер» під водою? Адже тепер його команда може дихати лише деякий час, доки вистачить запасів кисню. А далі? Підійматися на поверхню, де чекають гармати? На вірну загибель?..

— Як же ми піднімемося на поверхню? — несміливо запитав він Сивого Капітана. — Адже вони тоді…

Ернан Раміро подивився на юнака.

— Я не хочу підійматися на поверхню, Олесю, — відповів він.

— Але…

— Ти ще багато чого не знаєш, — сказав Раміро. — Зачекай, незабаром…

Дальші його слова потонули в важкому гуркоті. Немов загримів грім. Каюта різко струснулась. Олесь ледве втримався на ногах. Вперше він побачив, як зблідло обличчя Сивого Капітана.

— Глибинна бомба… — гукнув Ернан Раміро. — Нас бомбардують і тут, на дні… треба діяти!

Він нахилився над пультом, тримаючись однією рукою за штурвал. Спалахнули сигнальні лампки. Відчулося ритмічне здригання підлоги. «Люцифер» знову рушив. Куди?..

Ще раз ударив страшний грім. Здавалося, тепер ближче, ніж раніше. Капітан швидко повернув штурвал. Він прислухався, мов хотів установити напрямок, — і знов закрутив штурвал. «Люцифер» кидало з боку на бік. Ще вибух — трохи далі, немов позаду…

І тоді вдарив четвертий вибух, найміцніший, найстрашніший з усіх. Стіна, біля якої був Олесь, наче зірвалася з місця і вдарила його по голові. В очах потемніло, нібито згасли всі лампочки.

Шум мотора «Люцифера» немов захлинувся. На мить машина спинилася, потім почала працювати знов — нерівно, уривчасто, але все ж таки запрацювала.

Ернан Раміро, вчепившися в штурвал, керував «Люцифером». На його щоці Олесь помітив червону смугу. Мабуть Капітан ударився об щось під