Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

добрий, незлобливий і простий серцем, хоч і книг не навчений, але християнином був, жив богоугодно. І довідався про нього Публій-ігемон, послав воїнів взяти його. Коли вони на посміх привітали його словами добрими, він із радістю провітав їх словами привітними люб'язно. Коли ж вони сказали: "Кличе тебе Публій-ігемон, - відповів: — Що йому до мене, християнина, хай прикличе собі своїх однодумців". І був зв'язаний Конон святий і до ігемона приведений. Коли примушували його принести жертву ідолам, зітхнув із глибини серця через засліплення і блуд невірних і, ігемонові докоривши словами, залишався в ісповіданні християнськім непохитний. Вбили-бо цвяхи залізні в ноги його і перед колісницею ігемоновою бігти примушували доти, поки, знемігши, не впав на коліна і, помолившись до Бога, в руки Його не передав духа свого.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Ісихія Постника

Великий угодник Божий Ісихій із самих пелюшок добре наставлений був на чесноти, земні пристрасті зненавидів і оселею Святого Духа став, за насиченням вічних у Вишньому Сіоні благ зітхаючи. Через те із власної волі з батьківщини своєї вигнанцем зробився, пустельного шукав місця. Був же родом з Антрапійського краю, який море Адріятичне омиває.

Зійшов святий на гору, що називалася Майоніс. Жили там біси, боялися свого звідтіля вигнання і хотіли святого з меж тих відвернути. Увійшли в якихось двох чоловіків — Івана та Іларіона, — які зустріли Божого угодника й питали його, куди йде. Довідавшись про наміри його, мовили до нього: "Чи не знаєш, чоловіче, що місце те погане, і в очевидну віддаєшся смерть, бо тут незліченна кількість м'ясоїдних звірів, до того ж і розбійники тут є, і не зможеш тут ані дня живим залишитися". Святий же, духом розуміючи, що слова ті не людські, а бісівські, сказав: "Я через багато гріхів своїх заслуговую на смерть, іду-бо, щоб або від звірів, або від розбійників померти". Те мовивши, помолився і силою хресною безтілесні нечисті духи з тіл людських відігнав, пішов дорогою своєю і, на якусь частину гори вийшовши, сподобав те місце, келію там собі зробив і жити почав, подвизаючись постницькими пустельними трудами. Влаштував же і вертоград, обробляв його, копаючи землю, сіючи зерно і з труду рук своїх годуючись. Трапилося ж якось, що найшло багато птахів на вертоград його, і поїли зілля і зерно, і спустошили труди святого. Коли за те помолився святий до Бога, зразу птахи, що скуштували з труду його, падали з повітря додолу і не могли летіти, але простерті лежали на землі, і ті, що прилітали і торкалися зерна вертоградного, вже після того в повітря піднятися не могли, але, наче якоюсь отрутою пошкоджені, по землі волочилися. І наповнилося місце те великою кількістю різних птахів, що на землю впали. За якийсь же час змилосердився над ними преподобний, вийшовши з келії, сказав до них: "Ідіть звідси і більше з чернечих трудів не їжте". Коли святий те промовив, зразу всі птахи, що на землі були, полетіли вгору і відтоді ніколи до вертограда його не наближалися. Тоді преподобний знайшов у якійсь гущавині воду, збудував там малу церкву в ім'я святого апостола Андрія і там безмовно в богомислії з учнями своїми перебував. Привели до нього біснувату дівчину, її ж батьки, до ніг святого припадаючи, просили його, щоб вигнав духа нечистого з доньки їхньої. Преподобний же помолився до Бога, зразу відігнав біса з дівчини і до батьків її мовив: "Ось говорить Дух Святий, що на місці цьому після смерти моєї буде монастир святих жінок-постниць, їх же молитов сила всі полки бісівські вижене звідси". Те пророцтво святого збулося свого часу. Якогось дня вийшов преподобний Ісихій зі своєї келії, бачив одного чоловіка, що віз волами віз, великим вантажем наповнений, і випадково один віл ногами перечепився, впав на землю падінням великим і не міг встати. Чоловік же прибіг, намагався підняти його із землі, але марно трудився, бо віл, що впав, залишався, як камінь важкий, непорушним, і знеміг чоловік той від труду, почав плакати. Те бачивши і змилосердившись над ним, преподобний підійшов до вола, погладив його по шиї і, наче до словесного, говорив до безсловесного: "Встань, лінивий, і здійсни путь свою, щоби ворог, немічним тебе знайшовши, не зробив тебе знаряддям зла свого". Те сказавши, знамення хресне на волові зробив — і зразу швидко встав віл, пішов, везучи покірно віз навантажений. Здивувався ж через те чоловік той вельми і святому з вдячністю поклонився, пішов, радіючи, своєю дорогою. Святий же день за днем робив поступ на краще і, в досконалість чеснот сходячи, ангелам співрозмовником бути сподобився — про своє до Бога переставлення за тридцять днів від ангела Божого довідався. Через те великої сповнився радости, до відходу готуючись. При кончині своїй прикликав тих, що жили з ним, учнів, досить повчив їх, тоді, коли північ настала, раптом з неба зблиснуло світло, осяяло не лише келію святого, але й місце те. А преподобний із веселістю промовив слова такі: "У руки Твої, Господи, передаю дух мій". Перейшов у небесні поселення. Святе ж і чесне його тіло поховане було у вищезгаданій святого апостола Андрія церкві у кам'яній раці при святих вратах. Тоді Теофілакт, амасійський єпископ, чесні нетлінні святого мощі у град свій переніс, праворуч вівтаря поклав, у рік буття світу шість тисяч трьохсотий, у царювання Константина та Ірини, а на місці тому пустельному, де преподобний подвизався, монастир дівочий збудований був, за пророцтвом святого.

У той самий день пам'ять святого мученика Євдогія Палестинського, від батьків невірних народженого. Після їхньої смерти багато маєтків, що залишилося, роздав бідним, а сам, Христа ради, зубожів, обійшов, як жебрак, Палестинський край, навчаючи невірних і навертаючи їх до Христа Бога. Донесли на нього князеві того краю, великі прийняв від нього муки, бо не хотів ідолам принести жертви. Врешті відтяли йому голову.

У той самий день святий Євлампій — мученик мечем за Христа потятий був. І преподобний Марко Постник переставився, про нього написано в житії преподобного Макарія Олександрійського 19 січня. Дивися там.

У той самий день перенесення чесних мощів благовірного князя Теодора Смоленського і Ярославського, чудотворця, і дітей його Давида і Константина.

Місяця березня в 6-й день

Страждання святих сорока двох мучеників, в Аморії взятих, у Сирії мучених

Теофіл, цар грецький, син царя Михаїла, на прізвисько Балбос чи Травлос, з Аморії родом був, часті війни мав з