Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Веда почала звикати до його манер, а гра, яку він запропонував, її несподівано захопила. Справді! Чому б, хай і жартома, не уявити, що вона та Х'ярго разом? Якщо мислити не мрійливо, а раціонально, вампір – не найгірша партія! Та й характер у нього, начебто, не такий вже і  поганий,   і обличчям він вийшов, і зростом, і тілом! Та й  містечко тут спокійне, затишне таке, гостинне…

Веда здригнулася, намагаючись  не дивитись на могутню постать Х'ярго. Як далеко можуть завести її подібні думки? Невже вона, з дитинства закохана в Гната, яка відмовила найдостойнішим чоловікам вищого суспільства, піддасться харизмі першого ж зустрінутого в іншому світі вампіра? Втім, на те він та інший світ, щоб ламати все звичайне та умовне!

– Дістань будь-що звідти! – звелів Х'ярго.

Веда відчинила дверцята величезної шафи, на яку він вказував, висмикнула звідти першу  ж, спавшу на очі темно-синю ганчірку і простягла йому. Той недбало обернув ганчірку навколо стегон.

– Тобі подобається ходити голим перед іншими? – уїдливо запитала Веда.

– Я дуже довго був позбавлений всіх звичних задоволень, тому тепер робитиму, що захочу і скільки захочу! Йдемо до натовпу, це не триватиме багато часу.

Який сенс сперечатися? По-перше – це марно, а по-друге, Веді і самій не терпілося розглянути вампірський світ ближче і розібратися, чим він дихає і чи дихає взагалі.

Вона мимохідь зазирнула у величезне тьмяне дзеркало на стіні, розчесала пальцями рудувато-русяві пасма волосся і невдоволено констатувала, що видок у неї після цієї тривожної ночі досить змарнілий.

Х'ярго підійшов, відбившись у дзеркалі на весь зріст, і встав позаду так близько, що Веда ледь не тицьнулася потилицею в його широкі   груди.

– А я думала, вампіри не відбиваються у дзеркалах! – зауважила вона здивовано.

– У дзеркалах людського світу… Наші ж дзеркала особливі, – Х'ярго поклав свої холодні долоні їй на плечі і, нахилившись, на мить притулився обличчям до її волосся, – Від тебе добре пахне… Надто добре…

– Народ зачекався! Не дочекається – розійдеться! – Веда вислизнула з-під його рук і краєм ока помітила у дзеркальному відображенні, як Х'ярго посміхнувся.

Вони вийшли до парадного входу, де їх зустріла Дорліс, одягнена в таку шикарну сукню, що сама Шанель позаздрила б!

Веда зніяковіло обсмикнула поділ своєї м'ятої футболки і згадала, що залишила у підвалі куртку. Х'ярго заступницьким жестом обійняв її за плече.

Щойно вони з'явилися в дверях, як вампіри  радісно заревіли і заклацали камерами на телефонах. 

Натовп  заповнював всю площу перед парадним входом і широку вулицю, що  примикала до площі.

Х'ярго ледве помітно скривив рота і, продовжуючи обіймати Веду, підняв другу руку на знак вітання.

– Х'ярго! Х'ярго! – заскандував натовп.

– Веда! Прославимо і Веду – нашу рятівницю! – вигукнула Дорліс.

– Слава! Слава! Веда! Х'ярго! Веда! Х'ярго! – одразу підхопили сотні інших голосів.

Цікавим і кумедним видався Веді той факт, що і люди і вампіри поводяться абсолютно однаково.

– Вітаю всіх! Пам'ятаймо, що тільки завдяки нашій чудовій гості зі світу людей, я зараз стою перед вами, – сказав Х'ярго, нахилився і Веду поцілував.

Та слабо скрикнула і вперлася долонями в його груди.

– Підіграй, прошу тебе… – шепнув він, запускаючи руку їй під волосся, міцно обхоплюючи сильними пальцями її потилицю.

Веда повільно видихнула йому в губи, прикрила очі і з боязким задоволенням віддалася поцілунку вампіра, але тепер уже не крижаному, а вогненному.