Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Покохай мене, Стефанія Лін

Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"

276
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 59
Перейти на сторінку:

— Поїхали. — тільки й каже. 

Вийшовши з крамниці й справді доводиться тримати капюшон. Завірюха така, що зносить з ніг. Марк швидко відкриває дверцята авто, як завжди, не змінює власним уподобанням — кермує монстром на колесах. Сідаю, опинившись в теплі, обіймаю себе руками. Чоловік вже за кермом. Рушає з місця й повільно їде у чорноті ночі, намагаючись втриматися на слизькій дорозі. Сніг заліплює скло, крутиться у лише йому відомому танці за межами машини. Мовчимо. Зазвичай ми здебільшого так робимо. Зазвичай, якщо хтось і говорить — це я. Марк тільки слухає. Немає значення про що розповідаю: книги, клієнтів, фільми, вподобання; він не підтримує. Чи ранить це? Безперечно. Чи мирюся? Так. Він чітко казав — лише фізична близькість. А розмови це емоції. 

Приїхавши до будинку я мчу всередину, поки Данте паркує монстра. Ставлю чайник, на ходу знімаю верхній одяг, й нарешті зупиняюся біля холодильника. Загалом він забитий готовими стравами з ресторанів Марка, та сьогодні вранці я приготувала пиріг, який ми так любили з дідусем. Нічого складного, бісквіт та груші, проте він був провідником осені для нас, як і гриби. Цьогоріч ми так не смакували ним разом…

Чую, як гупають двері. Швидко заварюю чай, дістаю пиріг і ставлю на стіл. Обертаюся й завмираю. Марк виглядає дивно. Дивиться, то на мене, то на пиріг. Обличчя приховує емоції, тож не можу второпати, що не так. Прикушую губи, повільно сідаю за стіл й на нього у відповідь поглядаю. Очікую, що буде далі. 

— Що це? — очима на пиріг вказує.

— Я приготувала, — удавано спокійно відрізаю. Серце заходиться у шаленому ритмі. Сама не розумію чому. 

— Коли? — сухо.

— Вранці. Ти спав.

Данте знімає пальто, вішає на стільчик й сідає навпроти. Я підсуваю до нього чашку. А він ніяк очей не зведе. Дивний такий погляд. Не можу зрозуміти, що ж сталося за кілька хвилин, поки були окремо. Напружена, тіло хіба іскрами не стріляє від того, як повітря насичується озоном, немов зараз буде буря. 

— Я не буду його їсти. — чітко каже. 

Одне речення, а в мені усе надламується. Вся рішучість, всі думки, впевненість, в одну мить в попіл стираються. 

— Чому? — намагаюся втримати голос.

Між нами ж усе добре. Я не претендую на його серце. Не прошу більшого. Ми тільки вночі разом, решту часу — окремо. То що ж не так з тим клятим пирогом? 

— Кому ти його приготувала? — ставить натомість питання.

— Нам, —  з тремтінням промовляю. 

Встає. Ось так просто бере і встає. Спершу я тремчу. Опускаю голову, чай розглядаю, ніби там правда видніється про вчинок Данте. А потім гнів в душі загоряється. Іскри достатньо, щоб він спалахнув пожежею. Підіймаюся зі стільчика, впираюся долонями у стільницю й у відповідь в обличчя Данте дивлюся. 

— Я знаю чому ти не будеш його їсти, — кажу. Голос рветься, але я тримаюся. Повинна. — Гадаєш, що з фізичної близькості яку ти даєш, я бажаю отримати емоційну, на яку поставив табу? 

Марк не змінюється в обличчі. Все стоїть, рівно, розслаблено, на перший погляд, на губах виграє роздратування. 

— Ну ж бо, зізнайся, — дражню. — Я правду кажу, так? Ти ж завжди чесно все казав, то й зараз дай відповідь. 

Піддається. Вперше Марк піддається моїм словам та їх впливу. Відповідає, тому що я сказала. Від шоку навіть забуваю, що відбувається на мить:

— Думаю, ти навіть не розумієш, що робиш. Пиріг для нас, Сабріно, міг би бути лише у випадку стосунків. Між нами лише секс.

Холодний тон злить ще більше. Обходжу стіл, до нього впритул підходжу. Нервую його. Теж злю. Спеціально, бо хочу, щоб з ланцюга зірвався. Хочу, щоб не був таким спокійним. 

— Між тобою і Мариною теж просто секс? — злітає з язика. — Скільки жінок бувають на тобі?  Скільки з них готові на все, а ти відштовхуєш? Тобі страшно? — пошепки промовляю, навпочіпки встаю, щоб наші обличчя були максимально близько. Данте схиляється, наче і сам цього бажає. 

— Я вже нічого не боюся, Сабріно.

Не вірю. Посмішка блукає по моїх губах, не щира, не відверта, швидше, повна жалю і гіркості. 

— Справді? То сядь і з'їж шматок пирога, Данте, якщо дійсно не боїшся.

 

1 ... 32 33 34 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покохай мене, Стефанія Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покохай мене, Стефанія Лін"