Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Я можу потримати малого, якщо потрібно, - Шварц простягає руку, забираючи у мене люльку. – Тільки поки він спить, Тая, ти знаєш, я з дітьми не вмію.
– Так. Звичайно. Дякую.
Втомлено усміхаюся чоловікові, не пояснюючи, що моя затримка викликана не цим. Але ховатися завжди не варіант, треба бути сміливою. Струшую з себе всі переживання, смикаю ручку на себе.
У палаті темно, пахне ліками, панує тиша. У голові я вже намалювала собі безліч пікаючих приладів, трубок, які ведуть до Діми. Але насправді він просто спить. Блідий, з подряпиною на скроні.
Спокійний і безтурботний.
Наче я вночі пробираюся до нього, коли готувалася до іспиту разом з одногрупниками, а він не дочекався, заснув раніше. І я крадусь на носочках, боячись його потривожити.
Рука сама тягнеться до розпатланого темного волосся, прибираю волоски з широкого чола. Серце стискається, завмирає в грудях, перешіптується зі страхом про те, що я могла його втратити.
– Я прийду завтра.
Обіцяю, знаючи, що Діма мене не почує. Раніше я б без роздумів залишилася поряд, посварилася з персоналом, але не поїхала від чоловіка. Але тепер маю сина, а він у пріоритеті.
І ще… Боюся, що якщо занадто затримаюся, то всякі дурні думки почнуть розмножуватися в моїй голові. Жаль переважить моє рішення піти від чоловіка.
Де ж та чарівна кнопочка «викл», яка така потрібна для моїх почуттів?
– Порядок? – Мирон питає, з полегшенням віддає мені дитину. – Як він?
– Нормально, спить. Якщо хочеш зайти до нього…
– А сенс? Я загляну, коли він буде свідомий. Поїхали? Закину тебе додому, а потім сам відсипатимуся. Ти чула лікаря, нас скоро силою виженуть.
Чоловік жартує, але я завмираю.
Адже де тепер мій дім я не знаю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер», після закриття браузера.