Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

– Ти не хочеш говорити? – Вона глянула на прикриті двері. Посильний, мабуть, чекає на Андрія, і розмова неможлива.

– Я не маю часу, — твердо відповів він. – Ти мусиш зрозуміти мене.

Ну звісно ж, вона розуміє. Вона ділова жінка. Вона виросла у сім'ї справжніх трудоголіків. Але ні, щось у ній відмовляється розуміти його. Її серце. Адже він міг би приділити їй хоч хвилину, хоч секунду…

– Коли ти повернешся? – Вона гірко пошкодувала про свої слова, як тільки вони вирвалися в неї. Вони підходять зневіреній розпусниці, але не їй… А, власне, чому? Та вона ж і є розпусниця. Кожна клітина її тіла ниє від бажання.

– Не знаю, – кинув він, взявшись за ручку дверей. – Не чекай на мене, лягай спати.

Міла стиснулася в комочок, обхопивши коліна руками. У ній все оніміло. Без сумніву, Андрій мав час розповісти їй хоч щось. Що завгодно. Нехай навіть якусь приємну дрібничку, щоб вона протрималася до його повернення.

Міла важко дихала. Вона може зачекати. Поспіху немає. Для розмов буде багато часу. Пізніше. Завтра.

Грюкнули двері. Вона байдуже подивилася на них. 

Відчуття, що саме через неї у Андрія різко змінився настрій, не залишало її. Але, хоч вбийте, вона не знала, чому саме.