Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » З роду старої крові, Анна Мавченко

Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

87
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 74
Перейти на сторінку:

– Отже, ви – самопроголошений намісник безсмертних істот, належних до Нижнього світу? – здивувалася Корнелія. – Хіба це не суперечить законам ваших імператорів?

– Суперечить, – кивнув Хродґейр, трохи вгамувавши свої емоції, – але я не мав іншого вибору. Раніше цими землями опікувалися імператори, неофіційно визнаючи їх частиною своїх територій, тепер же кілька поселень на межі зникнення через те, що їх відверто ігнорують.

– Але чому? Що змінилося?

Принцеса воліла б давно закінчити цю важку й неприємну розмову, бо голова готова була вибухнути від надлишку шокувальної інформації, однак цікавість брала гору.

– Імператори зникли, й ніхто не знає, що з ними сталося, – почула просто приголомшливе у відповідь.

 

***

Судно наближалося до Освордського порту. З палуби виднілася нерівна смуга розлогого берега, щедро припорошеного снігом. Здалеку привітно миготіли ранкові вогні невеличких, тісно згуртованих будинків. Місто, наче насторожене, ховалося в легкому серпанку туману, захищене грізними рельєфними тінями височенних гір, що згубилися десь далеко на горизонті, а втім, не втратили своєї могутньої, навіть моторошної величі.

Скільки сягав погляд — усе біліло в ранкових променях сонця, стишених молочною поволокою. З дахів будинків струменіли закручені потоки сірого диму, і навіть море говорило пошепки з лінивим голосом північного вітру.

Холод неприязно покусував обличчя й норовив пірнути під одяг. Корнелія примружувалася, вдивляючись у напіврозмиту далечінь, і не могла дочекатися моменту, коли її ноги ступлять на тверду нерухому поверхню. Морська подорож далася важко — ще важче, ніж шлях до Колінора, хоч він зайняв більше часу. Принцеса вже й не уявляла себе без постійного відчуття запаморочення та нудоти, здавалося, запах риби навіки приївся до неї й тепер ввижатиметься всюди. Але ця дрібниця турбувала не так наполегливо, як вечірня розмова з Інґваром Хродґейром. Він не розщедрився на пояснення щодо зникнення імператорів, а Ірвіс на запитливий погляд просто розвів руками, через кілька секунд обоє покинули принцесу на самоті миритися з новою вражальною реальністю. Й не те щоб проблеми Високого світу справді турбували Еллі чи безпосередньо стосувалися її, а втім, цікавість шкрябала об ребра, вимагаючи роз’яснення усіх затемнених кутів у цій неоднозначній ситуації.

А ще її голови не полишала думка про те, чому мати брехала їй стільки років. Вона не могла не знати правди. А чи знала справжню причину багаторічних мук своєї дитини? Якщо так, чому не зв’язалася зі справжнім батьком (або батьками)? Чому не скористалася порталом раніше? І як так взагалі сталося, що нащадок одного з вельможних драконових Домів опинився в жорстокому світі смертних? Невже справжні батьки Еллі померли? Чи просто позбулися її, як непотрібної речі? Вони ще живі чи померли?

– Про що задумалася? – Ірвіс наблизився безшумно й сперся поруч руками на металеві поруччя.

– Про своїх справжніх батьків, – зізналася Корнелія, не відводячи зачарованого погляду від суші, що невпинно наближалася, – про причини, з яких вони або він могли мене позбутися. Хоча я більше схиляюся до того, що нерідним був мені лише батько.

– Звідки така ідея? – насупився сенешаль.

– Король Сайріфії не став би гратися з чужим дитям, а мати… здається, вона любила мене по-справжньому. Так, як можна любити тільки рідну кров. Хоча я в цьому мало що тямлю. Мабуть, мені просто хочеться вірити в краще, – гарячий позіх втонув у невеличкому кулаку – пройдешня ніч минула майже без сну.

– Час здатен подарувати відповіді, яких ми найбільше потребуємо, тож наберися терпіння, – тонкі вуста розрізала слабка усмішка, приправлена флером співчуття.

Еллі кивнула, подумавши, що це лише пусті втішання. Якщо їй вдасться вилікуватися, нове життя почнеться з чистого листа, позбавленого чорнильних плям гіркого минулого. Вона втече якомога далі від людей і надміру возвеличених драконів, щоб просто пожити собі в задоволення й пізнати все те, що досі залишається для неї непізнаним.

Щойно якір гулькнув у воду, з тупим звуком торкнувшись дна, палубою рознісся грубий голос капітана: «Причалили! Гайда до роботи!».

– Ходімо! – кинув коротко лорд, пройшовши повз Корнелію, чий зацікавлений погляд бігав від одного велетенського ящика, що їх активно діставали зі сховку матроси, – до іншого.

І робочі підіймали вантаж із такою легкістю, мовби то був майстерно зроблений пап'є-маше з пустою серединою, та аж ніяк не важкезна провізія.

Спохватившись, дівчина швидко посунула вслід за безсмертним, старанно кутаючись у подарований ним же теплий одяг, який, втім, не повністю захищав від лютих пазурів морозу.
Інґвар спритно зістрибнув на поміст і поглянув запитливо на розгублену Еллі, чиї ступні завмерли десь на висоті його вух. Густі світлі брови здивовано звились доверху.

– Дошка слизька, – дівчина кивнула на довгу вузьку вкриту щільним шаром льоду дощечку, яку поклали як засіб сходження, – не зможу спуститися.

1 ... 32 33 34 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З роду старої крові, Анна Мавченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З роду старої крові, Анна Мавченко"