Читати книгу - "Спадок на трьох, Ілона Волошин"

— Цікаво. Та мене більше цікавить інше. Здається… Так, мусить бути зв’язок між пошуком хлопця і раптовою батьковою смертю. Припускаю, що він міг скоїти самогубство через це.

— Ви так вважаєте?

— Припускаю. Я не хочу це розголошувати, ваша сім’я і зокрема батько мені надто близькі, але розібратися в цьому треба.

— Ви маєте рацію. — погоджуюся я.

— Не розповідайте нікому про те, що ви щось знаєте. Нікому! Нехай це залишиться в таємниці, до того часу поки правда не відкриється.

Я мовчки киваю. Робити усе таємно все ж краще ніж розголошувати. Гадаю, Брайан не надто радітиме тому, що я вмішуюся у їхні сімейні справи.

Кілька хвилин ми сидимо мовчки, аж доки я не вирішую запитати.

— Містере Адаме, як ви гадаєте, вони зустрілися в той день? — Чоловік замислився, опустив погляд і кілька разів постукав рукою по столу.

— Я нічого не можу сказати. На жаль, я не був свідком їхньої зустрічі… Але це цілком ймовірно. Знаєте, нам треба їх знайти! —  піднесено сказав Адам, сподіваючись на розгадку.

— Не вдасться. У листі було сказано, що мати хлопця боролася з хворобою і тому хотіла віддати сина батькові.

— Отакої… Сумно… Але все ж має бути хтось, хто знає або знав хлопця чи його родину, у якій він виріс.

— Пробачте… Я вважаю, що мені слід розповісти все Ґвен. Упевнена, їй вдасться швидше знайти нашого брата, ніж мені самій розбиратися.

— Ви думаєте, вона не знає? — я насторожливо глянула на Адама, який щоразу розкривав мені нові таємниці життя мого покійного батька.

— Ґвен? —  перепиту я, напружившись.

— Авжеш. Я не мусив вам про це говорити і взагалі це велика таємниця, але всі знають про батькового позашлюбного сина. Усі знають, що він є, але ніхто не знає, де він. Тієї ночі ви почули про нього. Ваш батько хотів вписати його ім’я до заповіту, але не встиг…

— Очманіти! Це ж було б невигідно, якби і Оскар мав би якусь частку батькового майна. Почувши своє ім’я на оголошенні заповіту, я й сама готуюся до розмови про це вдома.

— Вам не варто хвилюватися. Ваша сестра з чоловіком знали, що так буде. Але якби і його ім’я було прописане в заповіті, це могло б викликати бурю емоцій.

— Мабуть… Але мені і не потрібно нічого. Я хочу повернутися назад у Сан-Франциско і зовсім не претендую на батьків спадок.

— Я не сумніваюся в цьому…

 

³

 

Вітер колише моє волосся, і дощ не за горами. Адам Мей підвозить мене до будинку, але не заходить всередину, вирушаючи далі. Я дивлюся у вікна і бачу відображення темних хмар. Десь неподалік гримнула блискавка; повітря важке і тепле. Через бурю і краплі дощу на шибках, у вікні вітальні я помічаю сестру. Закутавшись у кардеган, я йду просто у дім.

У вітальні на столі квітнуть запашні троянди. Пахне свіжістю, а крізь прочинене вікно колишуться фіранки. Глухий гуркіт грому і вікно зачинене. Моллі забирає тацю з чаєм і йде, залишивши нас із сестрою на одинці. Я підходжу ближче до Ґвен, відхиляю сіру завісу вікна, і ми стоїмо пліч о пліч.

— Ґвен, мені потрібно тобі дещо розповісти… — кажу я, торкаючись її руки. Вона холодна, біла… Золота каблучка ледь не спадає з пальця, а сестра безрадісно дивиться крізь вікно, наче в нікуди… В одну точку десь на трояндовому кущі. — Сестро, люба, що з тобою? Давай поговоримо?

— Міс Мітчелл, залиште нас із дружиною наодинці. Зараз не час для розмов, — чую позаду голос Брайана. Його жорсткий тон лякає мене, і Ґвен, схоже, не реагує на його появу, лише опускає очі.

— Що з Ґвен? — набравшись сміливості, питаю я. — Останнім часом з неї і слова не видусиш.

— Я думаю, що вам здається і ви просто не помічаєте. Ви ж зайняті іншими справами, — чоловік підняв голову вище і склав руки на животі.

— Про що це ви? — тихим тоном питаю я, очікуючи відповіді.

— Ну як же… Ви ж нишпорите в кабінеті вашого батька, щось там шукаєте…

Я відчуваю, як моє тіло вкривається плямами і я червонію. Моллі все йому розповіла… Стою перелякано, ледь не тремчу біля нього, не знаючи, що відповісти, але вчасно з’являється Метью на порозі кімнати. У погляді Брайана зароджується нервозність. Він не такий добрий, як здався мені на перший погляд. З приємного ввічливого і культурного чоловіка він перетворився на грізного і сердитого. Чи не страждає від цього Ґвен?

 

Завдяки племіннику я виходжу з кімнати, уникнувши складної розмови, до якої намагався притягти мене Брайан. Ідучи коридором, мене ловить за руку Метью і тягне на другий поверх. Негоже мені бігати за дитиною, але у свої вісім років він таки переборов мене.

— Люсі, допоможи! — каже хлопчик, скривившись і дивлячись на мене. Я обертаюся в різні сторони, перевіряючи, чи ніхто не йде.

— Що сталося? — питаю і присідаю поруч. Всередині все охоплює тривога, коли тримаю малого Метью за руки. Його перелякані очі лякають мене ще більше.

— Моя мати у небезпеці!

В мені все охололо. Ці слова я боялася почути найбільше. Значить, з моєю сестрою справді щось не так.

— Метью, що ти таке кажеш? У якій вона небезпеці?

Хлопчик наблизився до мене ще більше, його очі так і кричать про небезпеку і це зводить мене з розуму.

— Любий, не бійся, ти можеш мені все розказати! — продовжую я, намагаючись заспокоїти його.

— Вона стала іншою! Моя мати більше не така, як колись. Вона більше не усміхається, як раніше. Майже нічого не говорить.

— Як давно ти помітив це?

— Нещодавно! Тобто з того часу, як почала приймати ті ліки, що батько їй дає.

— Які ліки? — перепитую я, намагаючись вивідати якомога більше інформації.

— Не знаю! Це він їх має і нікому не показує, тільки дає їх матері кожного ранку.

Моє тіло, наче налите свинцем, завмирає, дихати стає важко.

— Ти впевнений у цьому?

— Так, впевнений! Моллі, вона все знає. Я чув, як вони з батьком говорили про це. Люсі, прошу, поговори з ним. Він тебе послухає!