Читати книгу - "Тіні спадщини , Мара Найт"

Споруда перед ними велично здіймалася в небо, її колосальні стіни, вкрите червоним камінням, мерехтіли в світлі місяця, мов перші промені світанку. Величезні ворота, зроблені з темного металу, були увінчані витонченими візерунками, що нагадували сплетення коронованих змій, які охороняли вхід. Охоронці, що стояли перед ними, одягнені в темні обладунки з срібними вставками, схилили голови в знак поваги. Кора могла відчути важливість цього місця, навіть не наближаючись до нього — у повітрі витає магія, що струменіє від самої споруди.

Високі вежі піднімалися з обох боків входу, їхні шпилі з металу, здавалося, роздирали небеса. Між ними тяглися арки з палаючими факелами, що давали м’яке, червоне світло, розсіюючи тіні. Споруда була виконана з каменю та магії, яка відчувалася в кожному її елементі. Все тут нагадувало стародавні часи, коли цей замок був побудований, але водночас він не втрачав своєї сили і величі, ніби час для нього не мав значення.

Естеліна, яка їхала поруч, усміхнулась, коли побачила реакцію Кори. Вона підійшла ближче до неї, і тихо сказала: «Цю споруду створила ти, Кора. Всі ці стіни, ці ворота — це частина тебе, твоєї сили. Вона виникла завдяки твоїй магії та душі, і лише ти можеш повністю зрозуміти, що тут ховається».

Кора подивилась на величезні вежі і відчула, як її серце б’ється швидше. Це місце, що стало частиною її минулого, наче дихало, реагуючи на її присутність. Її магія була тут, закладена в кожній тріщині, в кожній деталі. Вона відчула неймовірне з’єднання з цією спорудою, і навіть у своєму сумніві зрозуміла: вона належала мені.

Кора, все ще вражена від побаченого, повільно під’їхала до воріт, її кінь м'яко ступав по кам'яній дорозі. З кожним її рухом вона відчувала, як магія цього місця реагує на її присутність, ніби кожен камінь по дорозі знав її. Ворота відкрились, і перед ними розкрився величезний двір. Величезні садові дерева, викручені в космічні форми, огортали простір, їх гілки майже торкались землі, немов намагаючись сховати цю землю від інших світів. Повітря було наповнене дивними звуками — звуками магії, які нагадували шепіт стародавніх духів, що охороняють це місце.

Всередині споруди височіли арки та колони, у яких тремтіли іскри магії. Підлога була вкрита темним мармуром з золотими вставками, що переливались, немов відблиски зорі. Високі стіни були увінчані картинами, що зображали сцени з битв, могутніх воїнів і правителів, яких Кора могла лише побачити у своїх снах. Її погляд зупинився на одній картині, де зображена фігура, дуже схожа на неї — жінка з темним плащем і короною, що в руках тримала дві різні сили: світло і тінь.

Естеліна повернулась до Кори і промовила з певною тишею в голосі: «Ти повинна зрозуміти, що цей замок — це не просто місце. Це частина твоєї душі, твоєї магії. Тут все належить тобі. Ти не лише спадкоємиця цих світів, ти — їх королева».

Кора зупинилася, зважуючи слова Естеліни, поки її погляд не затримався на величезних сходах, що вели до верхніх поверхів цієї споруди. Місце було магічним, але холодним, і з кожним кроком вона відчувала все більше важливість своєї місії.

«Я знаю, що це частина мене, — прошепотіла вона, — але все це… я відчуваю це все занадто сильно. Що мені робити далі? Як я можу керувати цим?» її голос зривався, намагаючись втримати впевненість.

Естеліна поклала руку на її плече, її очі були сповнені мудрості й співчуття. «Ти вже почала. Ти не одна. Ми тут, ми допоможемо тобі впоратись з усім цим, Кора. І з твоїм шляхом.»

Місце, як і її сила, було величезне і складне, але вона вже почала розуміти: вона не просто дочка двох світів. Вона була тим, що з’єднувало світло і тіні, обіцяючи не лише велику силу, а й великі труднощі.

Кора, Естеліна та Далерон ввійшли до бібліотеки, і відразу на них впала тиша цього місця — велика, майже свята, поглинена магією та знанням. Між величезними стелажами, заповненими стародавніми фоліантами і не менш старими манускриптами, ходили жінки, що тихо переглядали книги, розкладаючи їх за категоріями, складали їх на полиці з обережністю.

Кора йшла повільно, насолоджуючись цим величезним простором, коли раптом її погляд зупинився на книзі, яку одна з жінок переміщала з місця на місце. Назва книги, яка була написана витонченими літерами на коричневій палітурці, привернула її увагу. Історія Арденії.

Її погляд піднявся, і вона побачила чоловіка, який стояв до них спиною, з каптуром, що приховував його обличчя. Як тільки він повернувся до них, Кора побачила його очі, і згадала, хто він. Це був той самий чоловік, який врятував її від Анона, коли все було на межі. Чоловік зняв каптур, і його обличчя стало ясним.

—  Готова дізнатися правду? — його голос був спокійний.

Естеліна, злегка похитавши головою, сказала: «Це Картал, друг твого батька Астарота. Він був призначений охороняти тебе протягом усіх цих років, навіть коли ти сама не знала про це.»

Далерон підійшов до Картала, з усмішкою обняв його. «Довго тебе тут не було, друже», — сказав він, голос його був спокійний, але зі звуками привітання, наче вони давно не бачилися.

Картал, одразу ж відповів на обійми, і злегка нахилив голову, шепочучи на вухо жарт: «Та ти що, не чекав, що я так швидко повернуся?», — і сміх їх двох заповнив бібліотеку, немов на мить забувши про всю важливість цієї розмови. Вони сміялися тихо, але і це була рідкісна мить у їхньому житті, що приносила радість.

Але коли сміх стих, Картал вирівнявся, знову став серйозним і подивився на Кору, його очі стали холодними і зосередженими. Він зробив крок вперед і заговорив, голос його був спокійний, але в ньому чулися сплески тривоги.

—Я поважаю твою силу, Коро, але є щось, про що ти не знала», — почав він. —Ті, хто були вигнані, хто колись був загнаний у гробниці і похований під землею, вони повертаються. Істоти, яких колись усі боялися, які стали легендами страху і жаху, вони йдуть. І коли вони дізналися про тебе — твою силу, твоє пророцтво, — вони почали пробуджуватись. Вони чули про тебе, Кора. Вони чули про твою роль у цьому світі, і вони будуть готові до запеклої війни.

У кімнаті стало тихо. Кора відчула, як по спині пробігла холодна хвиля. Ці слова звучали, як прокляття, ніби все, до чого вона тільки наближалася, було перед нею в межах кількох кроків.

—Це не просто війна, це битва за світ, за майбутнє всього, що ми знаємо, — продовжив Картал, — Але, Коро, у тебе є подруга та рідні, які будуть битися поруч із тобою. 

Кора відчула, як важкий тягар лягає на її плечі. Вона не була готова до такого. Але всередині вона знала, що це її доля. Магія, її сила, її зв'язок з іншими світами — все це призведе до цієї війни. І тепер вона мала вирішити, чи готова вона прийняти цей виклик і стати тими, хто боротиметься за майбутнє всього, що існує.