Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

-Я хочу, аби зараз ти всім повідомив, що саме з цієї миті у вас вихідний. 

-А чого б це? 

-Максиме, не став дурних питань. Зібрав речі, і пішов додому! А ще одне: ті двісті п'ятдесят тисяч далеко не ховай. Вони ще знадобляться, але вже не на конкурси... 

-Добре. 

Хлопець зібрав свої речі. Виходячи зі столу Максим впустив книгу, яка зацікавила Артема: 

-Про що ця книга? - піднімаючи її промовив Артем. 

-Про облаштування світу і його тенденція. Доволі філософська. Тут є тільки декілька цікавих розділів, але  найцікавіший, так це про карму. 

-Карму кажеш… Вона тобі дуже  потрібна? 

-Карма? 

-Ні, книга. 

-Та ні, якщо хочете, можете прочитати. 

-Я візьму її у тебе. Завтра, можливо, і віддам. Вона, я бачу, не велика, тому можна трохи почитати. 

Артем попрощався з Максимом. Він дістав зі свого бару віскі, кинув туди пару кубиків льоду з колою, всівся у своє улюблене крісло. Але ніякої насолоди не було, а лишень роздуми, моменти скоєння злочину.  

Його погляд впав на дзеркало. У тому відображені він бачив сильну й впливову фігуру, котра добилися своїх висот. Але тут думка промайнула його мозок як куля: сім колишніх друзів, що майже двадцять років знущалися з нього померли. Та була інша частина двадцяти років, сповнена повним злетом його  як особистості.  

Він відвернувся до вікна, намагаючись забути продовження тієї думки випиваючи віскі. Ковтаючи напій, чоловік згадав про ту філософську книгу. Спочатку, Артем трохи прочитав нецікавий початок, а далі перегорнув аж до шостого розділу книги, де знаходилося те саме розтлумачення поняття карми: 

«Розділ шостий. 

Карма або ж Закон балансного співвідношення? 

Не раз ви помічали, коли, наприклад, насміхатися над другом, який недолуго перечепився через камінь, а згодом, самі ж перечепилися. Це один з випадків карми, коли ти робиш щось і на заміну ти отримуєш за це або те саме, або щось інше.  

Хоча в нашому розумінні ми називаємо те, що нам повертається при житті кармою. Насправді, за релігійними віруваннями, вона стосується наступного земного існування, а не вчинок за вчинок. 

Коректніше, як на мене, треба називати карму балансним співвідношенням.  Його Закон, як і  сила, є всюди. Ти можеш втратити, наприклад, не з власної волі, певну суму грошей, а через певний час, тебе підвищать на роботі. Таких прикладів дуже багато. Головне, аби ти робив добро, і воно тобі повернеться, або карма і так нагородить тебе.  

Наприклад, ти цілий день проробив на городі: полов, збирав, поливав. А вже на наступний день, відпочиваєш. Ви запитаєте, ну де ж тут винагорода, а я відповім, що в кожного вона індивідуальна. Хтось хотів просто відпочити, хтось отримати гроші, ну а хто не робив нічого відпрацьовував уже не один, а два дні. 

Інша справа, коли людина робить зло. Наприклад, коли ти розбив певну річ, тебе за це сварять. Це такий собі легкий приклад балансного співвідношення, де за вчинок йде його відплата. 

 Звичайно, в кожного це буває по своєму. За кожний вчинок йде своя винагорода, і вона буде залежати від того який він був: добрим чи злим. Ти можеш вбити людину  і про це ніхто не дізнається, але завтра, наприклад, тебе пограбують, або ж вб’ють.  

Взагалі, вбивство є після зради найтяжчим гріхом серед усіх за Данте. Ти мусиш відмучуватися за нього своєю працею, кров’ю і потом, і головне з добрими намірами, аби баланс сил був рівний. Добро й зло повинно завжди бути в балансі. 

 Всі ми не ідеальні, тому на допомогу вирівнюванню цих терезів приходить саме карма, або ж закон балансного співвідношення. Так ми можемо робити хороші справи, а згодом скоїти якийсь поганий вчинок, за який відплатишся  саме добром. 

На цей світ люди приходять чистими й чистими мусять з нього піти. Так будується закон балансного співвідношення. Коли ж ми  робили одне зло, то єдиною розплатою за твої вчинки є власна смерть. 

 На мою думку, життя кожного неоціненне, але коли ти зробив стільки поганого, що тебе ненавидять усі, то єдиною розплатою стає виключно  припинення існування твого земного життя…». 

Він жбурнув книгу на стіл. Його погляд знову потрапив на власне відображення. Чоловік мовчки дивився на себе. У його голові не було жодних думок, крім усвідомлення того, що він таки вбивця.  

Після декількох келехів Артем ледь тримався на ногах, але це не завадило йому сісти у власне  авто. Свист шин тільки й чувся по вулиці. Він  мчав по нічній дорозі думаючи про своє майбутнє. Помста, яка так довго планувалася, не вплинула кардинально на його життя.  

  Патрульні вже помітили його, та чоловік навіть не звертав на них уваги. Артем і далі мчав набережною трасою. Він ще дужче давив на педалі, але не відчував тиску ноги. Його охопила паніка. Він подивився на дзеркало і побачив скривлене обличчя. Останній рух ледь живої руки спрямував кермо в бік до річки. Автомобіль з великою швидкістю врізався в поруччя дороги так, що зумів трохи підняти машину вгору.