Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я лишилась одна.
І тоді він з'явився. Невідомий чоловік, застиглий попереду, наче його тут чекали. Темна ряса закривала все, крім очей — яскравих, зелених, таких неприродно пронизливих, що хотілося відвести погляд, але не могла. Вони тримали мене міцніше за будь-які кайдани.
— Допоможи… — прошепотів він і цей шепіт розірвав тишу.
Раптово щось холодне стиснуло мою шию. Метал. Обруч чи ланцюг — я не знала. Я просто відчула вагу, яка давила, не даючи дихати. Паніка спалахнула миттєво. Я шарпалася, намагалася схопити той обруч, зірвати, але руки ковзали по гладкій поверхні, марні та безсильні.
Моє серце билося в скронях, у горлі, в кожній клітині. «Зніми це! Зроби щось!» — кричав мозок, але чоловік лише стояв і дивився, наче я була не більше ніж цікавим експериментом. Його погляд був порожній, холодний, без жодної тіні співчуття.
Я більше не могла кричати. Лише хрипіла, зводячи плечі від напруги. Світ навколо наче потьмянів ще дужче, простір звужувався до вузької плями, де було тільки обличчя в каптурі й моє відображення в його очах.
— Ти не втечеш від своєї суті, — прошепотів він, і ці слова пронизали мене сильніше, ніж будь-який кинджал.
В ту ж мить темрява огорнула хвилею. Я більше нічого не відчувала.
Тільки страх.
Прокинулася з криком. Повітря рвалося в легені різкими, безладними вдихами, наче світ навколо раптом став замалим для мене. Холодний нашийник із шипами всередині стискав горло, змушуючи мить не рухатись — інакше шипи впиваються глибше. Біль був тупим, глухим, але саме це змусило мене усвідомити: я не сплю. Це не сон. Це справжнє.
Руки зв’язані грубими мотузками, жорсткі волокна рвуть шкіру на зап’ястях. Я смикнулася інстинктивно — погано. Шипи відповіли різким болем, і я завмерла, вчепившись у залишки самоконтролю.
Порожнеча. Там, де мав би бути Аркан, — нічого. Тиша і холод, які розростаються всередині, наче бездонна яма. Паніка підступає до горла, але я не можу їй піддатися. Я маю триматися.
Темрява навколо була майже відчутною, наче мій страх мав власну форму. Слабке світло проникало крізь щілини, малюючи на підлозі вузькі смуги. В кутку силует — розмитий, поки очі звикали. Чоловік. Його обличчя порізане шрамами, очі — темні, без жодного натяку на співчуття. Інший тримає ніж, ледь помітно посміхаючись, наче те, що я тут, уже його розважає. Ключі на поясі. Я зафіксувала це, затиснувши думку в голові, як кинджал у піхвах.
Я стиснула щелепи, намагаючись не видати, як боляче і страшно. Знайди слабкість, Кає. Знайди її.
І тоді він нахилився ближче, так, що я відчула запах дешевого алкоголю і бруду. Його усмішка була жирною плямою на тлі темряви.
— Доброго ранку, дівчинко. Покатаєшся з нами?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.