Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти в них головний? — мій голос відбився лунко від кам’яних стін.
Чоловік зі світлим волоссям, зібраним в хвіст, підводить голову і декілька секунд вивчає мене ворожим поглядом.
— А якщо й так? — буркнув він. Голос хрипкий, наче хтось дер гілкою по шорсткому каменю. — Ламай мене, скільки завгодно, хто б не був командиром, решта не зламається.
— Я тут не для того, щоб ламати тебе, — що ж, це я зухвало брешу. — Я тут, щоб дізнатись, що і навіщо ви утнули в Академії Тіней.
— Дізнатись? — блондин розсміявся. Але сміх був надломленим та ледь не істеричним. — Хіба ваші слідчі ще не описали нашу мотивацію зруйнувати Академію і весь стрій Арканів, зрадити Ельдан і переїхати відпочивати на Скотоське море?
Чоловік увіпʼявся в мене поглядом. Бачать боги — я не хотів погрожувати та залякувати. Я можу. Але я не хотів.
— Якщо ти продовжиш блазнювати, один з твоїх людей буде позбавлятись зайвих пальців, — спокійно говорю я і спостерігаю, як співрозмовних злісно стискає губи. У мене теж є козирі в рукаві. — Я не буду ламати тебе, щоб зламати їх. Це працює навпаки.
Насолоджуюсь тим, як на його обличчі бігають думки. Я відчуваю їх всім своїм тілом. Це не вперше мені доводиться проводити допит. Але — зізнаюсь — вперше я хочу задати лише одне питання, яке задати зараз не можу.
— То питай, — вичавлює він з себе.
— Мене звати Калеб Рейнар, я оф…
— Я знаю, хто ти, — чоловік не церемониться. Він буквально випльовує цю фразу. — Чув про тебе.
Я посміхаюсь. Посмішка виходить натягнутою — то Кая говорила про мене?
— То як мені називати тебе?
Чоловік знову сміється.
— Ваша розвідка працює ще гірше, ніж я думав. Я то вважав, що всіх напівкровок знають в лице і можуть перерахувати по пальцям двох рук. Моє імʼя Гарт. Але краще тобі до мене не звертатись.
— Повір, — охолоджую його, — моя б воля, я би не звертався.
Між нами з Гартом літають іскри — і зовсім не в дружньому плані. Він дивиться на мене так, що я готовий його задушити прямо тут — а це дуже непрофесійно. І чомусь є відчуття, шо до мене він ставиться так само – на відміну від трьох його побратимів, які набагато більш спокійні.
— З якою метою ви напали на Академію Тіней? — бурю його поглядом.
— Ми не нападали. Просто влізли, щоб дещо знайти.
— Обікрасти?
— Типу того.
— Що шукали? Гроші? Дорогоцінності?
З кутка кімнати роздався тихий сміх. Маг не дивився на нас, але слухав. І судячи з усього, мої здогадки здалися йому дуже смішними.
— Відповіді, — знову переключив мою увагу на себе Гарт. — Ми хотіли знайти відповіді на наші питання.
— І які ж питання ви ставили? — підняв я одну брову. Розмова стає цікавішою.
Але Гарт ще деякий час дивився на мене прискіпливим поглядом блакитних очей, а тоді відкинувся до стіни.
— І що вона в тобі знайшла? — прошепотів собі під носа.
— Що? — через луну в камері, погано розчув його фразу.
Але Гарт мовчав. І разом з ним мовчали решта злочинців. Ця гра перестала подобатись мені ще спочатку — вони зізнались в проникненні на територію Академії, моя роль виконана. Незаданим лишалось тільки одне питання, але його я ставити одночасно жадав і боявся.
Бо її не було в камері.
— Кая, — все ж наважився я, вже повернувшись спиною до чоловіків і збираючись виходити з клітки. — З вами була Кая. Де вона?
Відповіддю мені стала тиша. Я не бачив обличь чоловіків, але відчував, як напружились їх тіла, як вони боязко почали переглядатись між собою.
Коли я вже не сподівався на відповідь і повернув ключ у замку, з-за спини донеслось сухе:
— Каї більше немає. Кая загинула.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.