Читати книгу - "Останній дон"

знаменитістю, що вона бачила його на екрані телевізора і вважала за трохи помпезного в судженнях про літературу, про жахливий стан світової моралі; він із великою гідністю стискав люльку, до якої майже не прикладався, і скидався на справжнього професора в своєму твідовому піджаку з нашитими на ліктях шкіряними латками. Одначе в ліжку він був набагато забавніший, ніж у телевізорі: з нього спадала акторська штучність.

Між ними ніколи не виникало жодних розмов про справжнє кохання, про «спорідненість душ». Клавдія не відчувала потреби в цьому, а Вейл знав про те тільки з книжок. Вони добре усвідомлювали, що він на тридцять років старший за неї, і, хай там як, не міг запропонувати нічого іншого, крім своєї знаменитості. Ніщо, крім літератури, їх не єднало, а це,— тут їхні думки збігалися, — найнепевніше підґрунтя для заснування сім'ї.

Але Клавдії подобалося сперечатися з ним на теми кіно. Вейл наполягав, що рухомі зображення — це не мистецтво, а повернення до примітивних малюнків, відкритих у давніх печерах. Що в кіно нема мови, а оскільки розвиток людини як виду залежав від мови, то це всього-на-всього регресивне, другорядне мистецтво.

— Тобто живопис — не мистецтво,— зробила висновок Клавдія,— Бах і Бетховен — не мистецтво, Мікеланджело — не мистецтво. Щось ти забрехався.— А потім до Клавдії дійшло, що він з неї кепкує, що він любить її провокувати, хоч і завбачливо робить це після того, як вони досхочу наобіймалися.

Коли їх обох усунули від роботи над сценарієм, вони вже стали справді щирими друзями. А перед своїм поверненням до Нью-Йорка Вейл подарував Клавдії маленьку вигадливу каблучку з чотирма самоцвітами різного кольору. На дорогий виріб вона не скидалася, але була вартісною антикварною річчю, яку Вейлові довелося довго шукати. Клавдія звикла думати про неї як про щасливий талісман.

Коли Вейл поїхав, їхні зустрічі в ліжку урвалися. Якщо він коли й наїжджав у Лос-Анджелес, то заставав її в розпалі чергової пригоди. Тож змирився з тим, що їхні стосунки були більше дружбою, ніж пристрастю.

Прощальним подарунком Клавдії був подетальний виклад голлівудського способу життя. Вона пояснила Вейлові, що їхній сценарій переписує великий Бенні Слай, легендарний переписувач сценаріїв, якого колись навіть подавали на спеціальну відзнаку Академії кіномистецтв за переписування. І що Бенні Слай спеціалізується на перетворенні некасових оповідок на кінобомби в сто мільйонів доларів. Безперечно, він перетворить Вейлову книжку на кінофільм, який Вейлові не сподобається, але який, напевне, принесе купу грошей.

— Хай буде так,— знизав плечима Вейл.— У мене десять відсотків від чистого прибутку. Забагатію.

Клавдія розпачливо втупилась у нього.

— Чистого?— вигукнула вона.— А грошові знаки конфедератів ти також скуповуєш? Ти ніколи не побачиш і цента, незалежно від того, скільки на цьому фільмі зароблять. «Лоддстоун» просто геніально вміє безслідно ховати гроші. Слухай, я мала відсотки з чистого прибутку від п'яти кінофільмів, які принесли тонни грошей, а жодного разу не бачила жодного цента. І ти не побачиш.

Вейл знову знизав плечима. Здавалося, що його це зовсім не обходить, і тим дивнішими видавалися його вчинки в подальші роки.

Наступна пригода змусила Клавдію пригадати Ернестове порівняння життя з ящиком Гранат. Уперше, попри свій розум, вона, дотримуючись усіх засторог, закохалася в абсолютно непідхожого для цього чоловіка. То був молодий «геніальний» режисер. Після режисера була глибоко і вже беззастережно закохана в чоловіка, в якого закохалася б більшість жінок світу. І цей теж не підходив для неї.

Початковий спалах гордощів, що вона спромоглася привернути увагу таких першорядних самців, швидко пригас через їхнє ставлення до неї.

Режисер, скорше тхір, ніж справжній чоловік, був лише на кілька років старший за неї, зняв три оригінальні фільми, які не тільки здобули визнання критики, а й дали вагомі прибутки. Будь-яка студія хотіла б залучити його собі. Студія «Лоддстоун» уклала з ним контракт на три кінофільми і надала в його розпорядження Клавдію, щоб переписати сценарій, який він готував до роботи.

Однією із складових режисерового хисту було те, що він добре знав, чого хоче. Спочатку він поставився до Клавдії поблажливо, як до жінки і літератора, бо і жінки, і літератори посідали другорядне місце у владній структурі Голлівуду. Вони одразу ж посварилися.

Він попросив її написати сцену, котра, як на неї, не вписувалась у сюжетну лінію. Клавдія самотужки дотямила, що ця позбавлена смаку сцена має тільки виставити у вигідному світлі самого режисера.

— Цієї сцени я написати не можу,— сказала Клавдія, — вона не клеїться до сюжету. Просто гра і камера.

Режисер відреагував різко:

— У цьому й полягає суть кіно. Просто робіть, як ми домовились.

— Не маю бажання марнувати ні вашого, ні свого часу,— відрізала Клавдія.— Просто пишіть своєю задрипаною камерою.

Режисер не марнував часу навіть на те, щоб розгніватись:

— Вас звільнено. Усунуто від фільму. — Він ляснув у долоні.

Одначе Скіппі Дієр та Боббі Бенц змусили їх помиритися, що стало можливим тільки тому, що режисера заінтригувала її впертість. Фільм здобув успіх, а Клавдії довелося визнати, що успіх здобуто скорше завдяки режисеровому талантові, ніж вправності сценариста. Все дуже просто — вона не спромоглася розгледіти режисерський задум. У ліжко вони лягли майже випадково, і режисер її вкрай розчарував. Він відмовився бути голим і кохався, не знімаючи сорочки. Та Клавдію все ж не полишала думка, що вони вдвох робитимуть великі фільми. Такий собі єдиний видатний тандем режисер-сценарист на віки вічні. Вона без вагань погоджувалась на роль підпорядкованого партнера, погоджувалася змусити свій талант прислужувати його геніальності. Вдвох вони творили б високе мистецтво і стали б легендою. Роман тривав місяць, доти, доки Клавдія закінчила свій «перспективний» сценарій «Мессаліни» і показала йому. Він прочитав і недбало відкинув.

— Феміністична маячня з цицьками і сідницями, — був його вирок.— З тебе розумна дівчина, але це не той фільм, на створення якого я мав би охоту марнувати рік життя.

— Це ж тільки перший начерк,— захищалась Клавдія.

— Господи! Ненавиджу людей, які коштом особистих стосунків хочуть зліпити якесь кінополотно,— простогнав режисер.

Тієї ж миті її кохання щезло без усякого сліду.

— А я, щоб створити фільм, не маю потреби трахкатися з тобою,— відрубала Клавдія.

— Звісно, не маєш,— погодився режисер,— ти талановита, і ходять чутки, що у тебе один з найкращих задочків у кінобізнесі.

Клавдія була шокована. Вона ніколи не пліткувала про своїх сексуальних партнерів. А ще її прикро вразив його тон: жінка нібито має