Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

не чекаючи, доки я висловлю намір слідувати за ним, розвідник переніс мене до іншої частини світу неорганічних істот — світу шаблезубих тигрів.

В інших працях я описав своє побіжне знайомство з тими видіннями. Я кажу «побіжне знайомство», бо не мав тоді достатньої енергії, щоб передати сприйняті мною світи в зрозумілій для мого лінійного розуму формі.

Нічні видіння у вигляді шаблезубих тигрів з’являлися мені регулярно протягом довгого часу, доки однієї ночі агресивний розвідник, що переніс мене туди вперше, раптом нагодився знов. Не чекаючи моєї згоди, він відніс мене до тунелів.

Я почув голос посланця. Той миттєво вдарився в найдовшу й найгострішу комерційну пропозицію, яку я чув. Він розповідав мені про надзвичайні переваги світу неорганічних істот. Говорив про набуття знання, яке неодмінно похитне розум, і про здобуття його в найпростіший спосіб — залишитися в тих чарівних тунелях. Казав про неймовірну мобільність, безмежний час на пошук речей, а головне — про те, як мені догоджатимуть космічні слуги, задовольняючи найменший каприз.

— Свідомі істоти з найнеймовірніших куточків космосу лишаються з нами, — казав посланець, завершуючи свою промову. — І їм подобається мешкати в нас. Насправді, ніхто не хоче звідси йти.

Тієї миті мені спало на думку, що ця запопадливість докорінно мені чужа. Я ніколи не почувався зручно зі слугами й там, де мені прислужували.

Розвідник узявся за мене й змусив промчати крізь численні тунелі. Він зупинився в тунелі, що здавався дещо просторішим за решту. Мою увагу сновидіння прикували розмір і конфігурація цього тунелю, і так би вона й залишилась прикутою до них, якби мене не змусили озирнутися. Тоді моя увага сновидіння зосередилась на згустку енергії, трохи більшому за тіньові істоти. Він був блакитний, як буває блакитним осердя свічкового полум’я. Я знав, що ця енергетична конфігурація — не тіньова особа і їй тут не місце.

Відчуття її поглинуло мене. Розвідник подав мені знак іти, але щось зробило мене несприятливим до його натяків. Я неспокійно залишився там, де був. Однак сигнали розвідника пробили мою сконцентрованість, і я втратив блакитну фігуру з очей.

Раптом неабияка сила змусила мене крутнутися, розвернувши обличчям просто до блакитної фігури. Доки я дивився на неї, вона перетворилася на силует людини, дуже маленької, стрункої, ніжної, майже прозорої. Я відчайдушно силкувався розрізнити чи то чоловік, чи жінка, та скільки не намагався, не міг.

Мої спроби спитати посланця провалилися. Той зненацька відлетів, покинувши мене підвішеним у тому тунелі, тепер уже перед лицем невідомої особи. Я намагався заговорити до тієї особи так, як говорив з посланцем. Відповіді я не дістав. Я відчув хвилю розчарування, що не в змозі зламати бар’єр, який розділяє нас. Потім мене запопав страх, що я наодинці з кимось, хто міг бути мені ворогом.

Я пережив цілу низку реакцій, спричинених появою того незнайомця. Відчув навіть піднесення, бо знав, що розвідник нарешті показав мені іншу людську істоту, застряглу в цьому світі. Мене лише гнітила ймовірність, що ми не зможемо спілкуватися, бо цей незнайомець — один з прадавніх магів і належить до іншого часу, ніж я.

Що сильніше ставало моє піднесення й цікавість, то важчим ставав я, аж доки не зробився таким масивним, що знов повернувся до свого тіла, а тоді до світу. Я опинився в Лос-Анджелесі, у парку біля Каліфорнійського університету. Я стояв на траві, просто серед черги людей, які грали в гольф.

Людина переді мною так само набула плоті. Одну коротку мить ми дивилися одне на одного. Це була дівчинка років, може, шести або семи. Мені здалося, що я її знаю. Коли я побачив її, моє піднесення й цікавість зросли так непропорційно, що спричинили зворотну реакцію. Я втратив масу так швидко, що наступної миті знову став згустком енергії у світі неорганічних істот. Розвідник повернувся по мене й швиденько витягнув звідти.

Я прокинувся від нападу страху. Доки я виринав у повсякденний світ, щось дозволило думці вислизнути від мене. Мій розум зшаленів, намагаючись скласти докупи те, що я знав або думав, що знаю. Понад дві затяжні доби я провів, намагаючись дістатися до прихованого відчуття чи прихованого знання, що приклеїлось до мене. Єдиним успіхом, якого я досягнув, було відчуття сили (мені подобалося, що вона перебуває поза моїм розумом чи тілом), яка підказувала мені більше не довіряти сновидінням.

Кілька днів по тому темна й загадкова впевненість почала заволодівати мною — упевненість, що поступово зростала, доки не зник останній сумнів у її правдивості: я був упевнений, що блакитний згусток енергії є бранцем у сфері неорганічних істот.

Я відчайдушно, як ніколи, потребував поради дона Хуана. Знав, що викидаю на смітник роки роботи, але нічого не міг вдіяти: я покинув усе, чим займався, і втік до Мексики.

— Чого ти насправді хочеш? — спитав дон Хуан, у цей спосіб намагаючись стримати моє істеричне белькотіння.

Я не міг пояснити йому, чого хочу, бо не знав цього сам.

— Твоя проблема, мабуть, дуже серйозна, якщо змусила тебе прибігти ось так, — сказав дон Хуан із замисленим виразом обличчя.

— Це так, попри те, що я не можу розібратися, в чому дійсно моя проблема, — відповів я.

Він попросив мене описати мої заняття сновидіннями в усіх подробицях, що стосувалися справи. Я розповів йому про моє видіння з маленькою дівчинкою, і як воно вразило мене на емоційному рівні. Він миттєво порадив мені ігнорувати цю подію й розглядати її як кричущу спробу з боку неорганічних істот догодити моїм фантазіям. Він зауважив, що коли сновидіння надмірно підкреслені, вони стають тим, чим були для прадавніх магів — джерелом невичерпного потурання.

З якоїсь непоясненної причини я не мав охоти розповідати дону Хуану про світ тіньових істот. Лише коли він відкинув моє видіння з маленькою дівчинкою, я відчув необхідність описати йому мої візити до того світу. Він довго мовчав, наче був приголомшений.

Коли він нарешті заговорив, то сказав:

— Ти більш самотній, ніж я гадав, бо я взагалі не можу обговорювати твої заняття сновидіннями. Ти в становищі прадавніх магів. Усе, що я можу зробити — це повторити тобі, що ти повинен скористатися всією обережністю, на яку спроможний.

— Чому ви кажете, що я в становищі прадавніх магів?

— Я постійно твердив тобі, що твоя вдача небезпечно подібна до вдачі магів минулого. Вони були дуже здібними істотами; їхній недолік був у тому, що вони були прив’язані до сфери неорганічних істот, як риба прив’язана до води. Ви в тому самому човні. Ти знаєш