Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

class="p1">Коли «Катрусин кінозал» був у зборі, я сказав:

— Сьогодні я покажу вам коротенький мультфільм, в основі якого українська народна казка про пса «There Once Was a Dog»!

Трейсі помітно повеселішала — собаки були її темою.

Що мені завжди подобалося в американцях, то це їхня природна допитливість. Вони з величезним інтересом цікавляться традиціями й звичаями інших народів, вивчають фольклор. Вони завжди про все розпитують і намагаються розглянути інші культури через призму своєї, що, в принципі, цілком природно.

Але, оцінюючи іншу культуру, американці намагаються не робити некоректних порівнянь на кшталт «у нас все добре, а в них усе погано». Принаймні ті американці, з якими я спілкуюся щодня.

Я вже знайомив колег із піснею «Ой, Марічко» і «Ти ж мене підманула», причому версія Віки Врадій сподобалась дівчатам набагато більше, бо вона виявилася життєвішою і зрозумілішою. Ну поміркуйте самі, що адекватніше — осучаснений текст традиційної пісні:

«Ти казала, у середу

Підем разом по череду,

Я прийшов — тебе нема, —

Підманула, підвела!»

Чи варіант Сестрички Віки:

«Я казала, у середу

Поженем разом череду,

Ти прийшов — мене нема,

Бо у мене був четвер!»

Ситуація абсолютно життєва. Колись давно, коли я жив в Україні і був тележурналістом, ми з дружиною приїхали на весілля до мого оператора. Весілля було призначене на неділю, а ми чогось приперлися в суботу, бо в мене була неділя. Прийшли, головне, за правильною адресою до ресторану, а там весілля! (Ну так, звісно, а що там ще могло бути?!) Ну, думаємо, зараз погуляємо! Зайшли, всі з нами вітаються. Тільки ось я знайомих нікого не бачу. Уже ми збиралися всідатися за стіл, як я дивлюсь, а молоді якісь не ті! Переплутали день, одно слово.

Або як вам таке:

«Я казала, у четвер

Підем разом на шпацер,

Ти прийшов — мене нема,

В черевики пес насцяв!»

І це також абсолютно життєва ситуація! Теж був один випадок… Хоча ні. Про це не розповідатиму. Словом, пісня дівчатам була до вподоби.

Я увімкнув відео на великий екран.

— Ого! «Спеціальний приз журі, Аннесі, Франція 1983 рік»! 34 роки тому! — вигукнула Франческа, прочитавши титр. — Шматок історії!

— Цей мультик ще руками малювали! — зітхнув професор Рассел. — Тепер так не роблять…

Мультик був з англійськими титрами, в озвучці Георгія Буркова й Армена Джигарханяна, який усе життя озвучував у мультиках вовків.

— Такий голос присипляючий… — сказала Трейсі. — Зараз засну.

Однак, прочитавши субтитр «But his masters were kind people who put up anyway» / «Господарі його були люди добрі, і все терпіли», прокинулась.

— От «добрі господарі», щоб їм попід ребра повилазило! Ще й черевиком підгилили!

Я знав, що в Трейсі, яка шалено любила собак, буде така реакція. А от від професора я такої потужної реакції не сподівався. Дивлячись на халепи, які ненавмисно стаються через пса, Рассел реготав, як мала дитина. Ситуація в мультику йому явно щось нагадувала.

Я навіть знаю, що саме.

Далі все було зрозуміло без слів: батьки поїхали на ярмарок, дівка пішла на гульки, а циган обніс хату. Винним виявився народ пес.

Трейсі ображено мовчала, скептично поглядаючи на екран.

— От же ж споживацтво якесь! — не витримала вона, коли псові дали копняка.

— А чого ти дивуєшся… — зітхнув офіцер Баррел. — Така сама ситуація була з нашими ветеранами наприкінці сімдесятих і на початку вісімдесятих років. Хлопці відслужили у двох війнах, повернулись додому, і виявилося, що вони нікому не потрібні…

— На жаль, це правда. Я пам’ятаю ті часи… — відгукнувся професор.

З’явився вовк.

«Remember, how you were chasing me? That was the job you had eh?» / «А пам’ятаєш, ти мене ганяв? … Робота така, еге ж?»

Франческа пожвавішала.

«And now you’re just like me!» / «І тепер, як я!» — Вовк зайшовся сиплим сміхом.

— Вони розмовляють, як мафіозі й карабінер на пенсії! — зауважила Франческа. — На Сицилії не раз таку картину спостерігала. Гримаса долі!

Я навіть уявити не міг, що невинний радянський мультик викличе такі глибинні аналогії. Загалом, навіть якби не було субтитрів англійською, вся моя команда без проблем уловила б суть сюжету.

«Nothing could hurt that kid!» / «Та що цій дитині буде!» — сказав Вовк. Мені вже здавалося, що Джигарханян заговорив англійською.

І життя повернулось у звичне русло. «All was forgotten» / «Усе забулося» — заспокійливим тоном розповідав Георгій Бурков поза кадром.

— А як же ж Вовк?! — подала голос Трейсі. — Нізащо не повірю, що Пес його просто використав! Він же ж не людина!

— Трейсі, дивися далі! Чого ти виступаєш, наче профспілка?! — штрикнув начальницю зв’язку офіцер Баррел.

«What?! Again?!» / «Що? Знову?»

Трейсі зареготала.

— А він мені подобається!

— Весілля дуже схоже на наші! — сказала Франческа. — Столи в рядок і повно їдла.

— Сицилія ж десь там поряд з Україною, нє? — продемонстрував свої знання географії офіцер Баррел. — Тому й не дивно.

— Ну, гм… Відносно США, звісно, поряд, — погодився я. — Там десь, у Європі.

«I wanna sing» / «Зараз, як заспіваю». Тут заіржали всі. У всьому світі алкоголь і щедра закуска діють на організм однаково — байдуже, вовк ти чи людина.

— Хороші казки в українців! — усміхаючись, сказала моя напарниця.

— Ба! Яка ж це казка, Франческо? — сказав я. — Це цілковита правда!

* * *

— Джорджіо, ти чудово співаєш! — захоплено прошепотіла мені в навушник Франческа.

— Дуже гарно, я сама заслухалася! — підтримала її Трейсі з пульта