Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

Джеме, завтра настане швидше, — мовила Сьюзен.

Джем уклався раніше, та це не допомогло. Волтер заснув одразу, а він крутився й крутився в ліжку. Він боявся засинати. Що, як він проспить і всі інші вже вручать мамі свої подарунки? Він хотів бути найперший. Чому він не попросив Сьюзен напевне його розбудити? Вона пішла до якихось своїх знайомих, та він попросить її, щойно вона повернеться. Якби ж тільки почути її кроки! Він спуститься вниз, у вітальню, і ляже там на канапі — так він неодмінно її застане.

Джем нечутно шмигонув униз і ліг на великім м’якім дивані. У вікно йому було видно Глен. Місяць лив своє чарівне сяйво у видолинки поміж білих засніжених дюн. Велетенські дерева, такі таємничі вночі, простягали свої гіллясті руки до Інглсайду. Він чув усі нічні звуки будинку — ось рипнула мостина… хтось крутнувся в ліжку… із хрускотом упала й розсипалася вуглинка в каміні… десь у буфеті з порцеляною шаснула миша. Що це — лавина? Ні, лише сніг зісковзнув з даху. Джемові стало самотньо. Де ж Сьюзен? Якби в нього зараз був Хитрик… його любий Хитрик. Чи забув він Хитрика? Ні, не забув, але… тепер думати про нього стало не так тяжко — адже з’явилося стільки нових думок. Спи спокійно, найдорожче із цуценят. Може, колись він іще й захоче мати іншого песика. От якби той песик і зараз був поруч — він чи Миршавко, бодай хтось. Але Миршавка не було. Гидкий, самозакоханий котисько! Швендяє десь і не думає ні про кого, крім себе!

Сьюзен досі не повернулася, і ні звуку не було чути з довжелезного путівця, що тонув у темнім, потойбічнім огромі, який удень обертався на рідний і добре знайомий Глен. Що ж, тоді він дасть волю фантазії й помаленьку збавить час. Колись він поїде на Баффінову Землю[15] й житиме там серед ескімосів. Колись він попливе в далекі моря й засмажить собі акулу на різдвяний обід, як капітан Джим. Колись він вирушить в експедицію до Конго й вивчатиме там горил. Він буде шукачем перлин у морях і блукатиме ошатними підводними кришталевими залами. Він поїде в Ейвонлі й попросить дядечка Деві навчити його доїти корову, щоб цівка втрапляла просто до пащі коту. У дядечка Деві це так спритно виходить. А може, він буде піратом. Сьюзен хоче, щоб він став пастором. Пастор може зробити найбільше добра, але ж хіба піратам не живеться веселіше? Що, як котрийсь дерев’яний солдатик зіскочить з камінної полички й пальне зі своєї рушниці? Що, як стільці почнуть ходити кімнатою? Що, як тигрова шкура на підлозі раптом оживе? Що, як «балакучі медведі», яких вони з Волтером уявляли малими по всьому домі, насправді існують? Зненацька Джем перелякався. Удень він нечасто забував про різницю між вигадкою та дійсністю, але тут, у цій нескінченній ночі, все було геть інакше. Цок-цок, — промовляв годинник, — цок-цок… і з кожним ударом надходив новий «балакучий медвідь» і всідався на сходах. Ось уже в передпокої стало чорно від «балакучих медведів»… вони сидітимуть там до ранку… і шваркотітимуть своєю мовою!

Що, як Господь забув дозволити сонцю зійти? Сама думка про це була така жахлива, що Джем з головою пірнув під плед, щоб заховатися від неї, і такого, сонного, його й уздріла Сьюзен, повернувшись додому у вогненнім сяйві березневого досвітку.

— Маленький Джеме!

Джем виборсався з-під пледа й сів на дивані, позіхаючи. Мороз-Характерник добре попрацював тієї ночі, огортаючи довколишні ліси казковим сріблястим укривалом. Багряні вранішні промені сягали дальніх пагорбів, наче списи. Засніжені поля за Гленом узялися прегарним рожевим відтінком. Настав ранок маминого дня народження.

— Я чекав на вас, Сьюзен… щоб ви розбудили мене… а ви не прийшли…

— Я ходила до Джона Воррена — у них померла тітка й вони просили мене лишитися на ніч коло покійниці, — бадьоро мовила Сьюзен. — Аби ж я знала, що, варто мені вийти з дому, як ти враз і собі схочеш запалення легень улаштувати. Біжи-но до ліжка, а я покличу тебе, коли твоя мама прокинеться.

— Сьюзен, як ви заколюєте акул? — поцікавився Джем, тюпаючи нагору.

— Я їх не заколюю, — відповіла Сьюзен.

Мама вже прокинулася, коли він зайшов до неї в кімнату, і сиділа перед дзеркалом, розчісуючи свої довгі лискучі коси. Як заясніли її очі, коли вона побачила намисто з перлів!

— Джеме, синку! Це мені?

— Тепер ви не мусите чекати, доки татів корабель стане на якір, — мовив Джем із розкішною безтурботністю. Що це таке зелене сяє на пальці в мами? Перстень — татів дарунок. Нехай собі, все одно персні — то звичайнісінька річ, навіть Сіссі Флегг має персня. А от намисто..!

— Намисто з перлів — це справжній, чудовий дарунок на день народження, — мовила мама.

20

Якось наприкінці березня Енн і Гілберт збиралися на вечерю до друзів у Шарлоттаун. Енн убрала нову прохолодно-зелену сукню, оторочену срібним мереживом побіля комірця й манжетів, наділа смарагдовий перстень від Гілберта й намисто з перлів, що подарував їй Джем.

— Вродлива в мене дружина, правда, Джеме? — гордо запитав тато.

Джем і собі вважав, що мама дуже вродлива, і сукня в неї казкова. А як лежить його намисто з перлів на її білій шиї! Він завжди любив, коли мама гарно вбиралася, та ще більше любив, коли вона скидала пишну сукню. У ній вона ставала чужою й мовби не була справжньою мамою.

Опісля вечері Джем вирушив у Глен за дорученням Сьюзен і там, чекаючи своєї черги в крамниці пана Картера Флегга, боячись, щоб не вийшла Сіссі, як вона це деколи робила, і не почала виявляти до нього своє надто дружнє ставлення, він пережив удар — нищівний удар розчарування, несподіваний, невблаганний і тим жахливіший для дитини.

Дві дівчини стояли перед скляною вітриною, у якій були виставлені намиста, браслети й обручі для волосся.

— Які гарні ці перли, правда? — мовила Еббі Рассел.

— Можна подумати навіть, що вони справжні, — згодилася Леона Різ.

І дівчата пішли собі, не відаючи, як тяжко вразили душу хлопчини, що завмер, похололий, на бочці із цвяхами. Якийсь час Джем іще сидів там, неспроможний поворухнутися.

— Що з тобою, синку? — озвався до нього пан Флегг. — Чого ти посмутнів?

Джем подивився на нього з розпачем. У горлі йому дивно пересохло.

— Будь ласка, пане Флегг… скажіть… ці перли… вони… вони справжні, так?

Пан Флегг засміявся.

— Ні, Джеме. Не можна купити намисто зі справжніх перлів за