Читати книгу - "Природа всіх речей"

ніхто з них не приїжджав до Білого Акру заради такої приємної справи, як женихання.

А от Джордж Гокс виявився іншим. Він ніколи не просив у Генрі грошей, а навідувався до його будинку просто, щоб побалакати з ним і оглянути його трофеї в оранжереях. Генрі любив товариство Джорджа, бо той публікував у своїх журналах найновіші наукові знахідки й знав про все, що відбувалося у світі ботаніки. Джордж не поводився як залицяльник — ані фліртував, ані загравав — однак сестер Віттекер не ігнорував і добре до них ставився. До Пруденс завжди був уважний. А з Алмою розмовляв так, ніби вона була його авторитетним колегою-ботаніком. Алмі подобалися Джорджева лагідність і доброта, але їй хотілося більшого. З коханою дівчиною не ведуть наукових дискусій, думала вона. І це її страшенно засмучувало, бо ж Алма кохала Джорджа Гокса всім серцем.

То був дивний вибір. Джорджа ніхто б не назвав вродливим, проте Алмі він здавався найгарнішим з усіх. Вона відчувала, що вони пасують одне одному, ба навіть, що це само собою зрозуміло. Так, Джордж огрядний, блідий і незграбний — але ж Алма така сама. Він одягався абияк, але ж Алма теж не стежила за модою. Його жилети завжди були затісні, а штани — заширокі, але була б Алма чоловіком, то, мабуть, теж би так вбиралася, бо їй ніколи не вдавалося добре підібрати собі одяг. Чоло в нього було завелике, а підборіддя — замале, зате Джордж був володарем густої, лискучої, темноволосої, пишної чуприни, якої Алмі так і кортіло торкнутися.

Кокетувати Алма не вміла. Вона не знала, як його привабити, тож їй не залишалося нічого іншого, як писати одну за другою статті на ще не досліджені ботаніками теми. Між Джорджем та Алмою трапився лише один момент, який можна було б назвати ніжним. У квітні 1818 року Алма показала Джорджеві Гоксу під мікроскопом прекрасну колоніальну інфузорію (Carchesium polypinum) (чудово підсвічена й жива, з торочкуватими, квітучими стебельцями, вона радісно витанцьовувала в крихітному озерці ставкової води, обертаючи чашечками й колихаючи війками). Джордж несподівано схопив її ліву руку, стиснув її у своїх великих, вологих долонях і вигукнув:

— Оце так, міс Віттекер! Ви — геніальний мікроскопіст!

Його доторк, потиск рук, похвала — серце Алми ледь не вистрибнуло з грудей. Воно ж змусило її пізніше кинутися до палітурної майстерні, щоб укотре власноручно задовольнити своє бажання.

О, так — знову до палітурної майстерні!

З осені 1816 року Алма навідувалася до тієї майстереньки щодня, а деколи й по кілька разів на день, роблячи паузи лише під час менструацій. Ви, напевно, дивуєтесь, як вона знаходила час на такі заняття, маючи стільки справ і обов’язків, але вона просто не могла цього не робити — от і все. Тіло Алми — високе й чоловікоподібне, дебеле й поцятковане ластовинням, з крупними кістками, великими суглобами, широкими бедрами й міцними грудьми — перетворилося з роками на суцільний орган статевого бажання, хоч у це мало хто повірив би. Її переповнювала жадоба.

До того часу Алма прочитала трактат «Cum Grano Salis» стільки разів, що він міцно закарбувався у її пам’яті, і вона перейшла до іншого відвертого чтива. Щоразу, як батько скуповував чужі книгозбірні, Алма якнайпильніше перебирала книжки, видивляючись, чи не причаїлося, бува, за безневинними фоліантами, під звичайнісінькою на перший позір обкладинкою, щось небезпечне й заборонене. Так вона натрапила на Сапфо й Дідро, а ще на переклади кількох японських посібників з тілесних насолод, які її не на жарт розхвилювали. Алма знайшла французьку книжку про дванадцять сексуальних пригод, поділених на місяці, під назвою «L’annee Galante», в якій розповідалося про розбещених коханок, хтивих священиків, пропащих балерин і гувернанток, які не встояли перед спокусою. (Ох, ті багатостраждальні гувернантки, які піддалися спокусі! Цілими десятками ставали вони жертвами принижень і безчестя! Вони з’являлися чи не у всіх непристойних книжках! Навіщо ставати гувернанткою, думала Алма, якщо попереду тебе чекає саме лиш насилля і рабство?) Алма навіть прочитала посібник таємного лондонського клубу любительок батіжка, а також незліченні оповідки про римські оргії та безсоромні релігійні ініціації в індуїзмі. Всі ці книжки вона відкладала й ховала в скринях у старому сіннику в возівні.

Та це ще не все. Алма уважно перечитувала медичні журнали, де часом натрапляла на чудернацькі й незвичайні розповіді про людське тіло. Вона ознайомилася з серйозними теоріями про ймовірний гермафродитизм Адама та Єви. Читала наукові розвідки про волосся, яке росло на геніталіях у таких химерних кількостях, що його можна було зістригати й робити перуки на продаж. Дізналася статистичні дані про стан здоров’я повій у районі Бостона. Натрапляла на розповіді про моряків, які начебто спаровувалися з тюленями. Читала порівняння розмірів пеніса в різних расах і культурах, а також між різними видами ссавців.

Алма знала, що їй заборонено таке читати, але зупинитися не могла. Вона хотіла дізнатися все, що тільки можна. Через це чтиво в її думках тепер кружляв цілий карнавал тіл — оголених і шмаганих, принижених і зганьблених, які знемагали від бажання і втрачали себе (щоб потім знову знайти і віддатися ще більшим приниженням). У неї також прокинулося невідступне бажання класти собі до рота різні речі, точніше такі, що їх справжня леді ніколи собі до рота не покладе. Частини людських тіл і таке інше. А понад усе — чоловічого прутня. Його вона прагнула відчути в своїх вустах більше, ніж у лоні, бо їй кортіло якнайближче з ним запізнатися. Алма любила все досліджувати зблизька, а ще ліпше — під мікроскопом, тож нічого дивного, що вона жадала побачити, ба навіть спробувати на смак найпотаємнішу частину чоловічого тіла — таємне кубельце його буття. Думки про це, разом з щораз більшою чутливістю її вуст і язика, перетворилися на нав’язливе бажання, яке назрівало в ній доти, доки врешті не поглинуло її всю. Задовольнити це бажання можна було тільки пальцями і лише в палітурній майстерні — у безпечному мороці, який приглушував усі звуки, серед знайомих запахів шкіри й клею, за міцним замком на дверях. І вона задовольняла його, встромивши одну руку в міжніжжя, а іншу — до рота.

Алма знала, що нема гіршого пороку, ніж рукоблудство, і що воно навіть може зашкодити її здоров’ю. Та вона вкотре не змогла стриматися, щоб не дослідити все до кінця, і, докладно вивчивши цю тему, нічого доброго не дізналася. В одному британському медичному журналі вона прочитала, що діти, які змалку поживно харчувалися і багато