Читати книгу - "Байстрючка"

стемніло, а в мою душу закралися печаль і сумніви. Мені перехотілося виходити заміж. Причому — зовсім.

Я вийшла в коридор. Ксеня щось там малювала, мама — куховарила. Вирішила подзвонити бабусі. Вона майже відразу підняла слухавку.

— Привіт, бабусю. Мені запропонували вийти заміж. Я не знаю, що робити.

— Виходь, — після паузи сказала бабуся.

— Але чому? — здивувалася.

— Бо ти вже немолода, — приштампувала мене фактом бабуся й поклала слухавку.

Вражено сіла на пуфик, який стояв тут же. Мені тільки ж ледь за двадцять років!

Я не почула, як мене обступили Ксенька з мамою. Мала негідниця все підслухала по суміжному телефону, який був у нашій спальні, а в мами був натренований слух.

— А що, Максим — хороший хлопець, хазяйський, — сказала мама.

Ксенька мовчала. На її обличчі був німий жах. Я вгледілася в неї й відчула, про що вона думає: я вийду заміж і ця квартира точно буде моєю, бо тут житиме моя молода сім’я!

Мій рот сам розтягнувся в усмішці. Мені вже ввижалися біле плаття й шикарна фата. Усе має бути на найвищому рівні!

39
Ярослав

Я Зіні не ризикнув здоров’ям це розповідати, проте факт залишається фактом: у мене, крім Марка, були ще руденькі позашлюбні сини й дочки по всьому містечку Д. І якщо по-чесному, то не лише в Д.

Усьому виною моя хандра. Коли я впадав у її липкі підступні обійми, то мене могло ненадовго врятувати м’яке жіноче тіло. І, якщо вже зовсім обдрипатися правдою, я любив жінок. Це не применшуючи мої почуття до дружини Наталки.

І таке буває.

Чимало хто з моїх позашлюбних дітей знав, що я — їхній батько. Я часом садовив таке дитинча до своєї «Ниви», і ми їхали на риболовлю. Усі мої позашлюбні діти любили риболовлю й зовсім не просили в мене грошей. На відміну від їхніх матерів.

Наталка знала про кількох моїх позашлюбних дітей, проте не робила з цього трагедію. Хоча ні, дізнавшись про першого хлопчика, якого народила від мене кума Надія, Наталка влаштувала скандал із биттям посуду, люстр і дзеркал. Коли скло в хаті закінчилося, вона заявила, що не віддасть мене тій хтивій одиначці, яка все ніяк не може вийти заміж. Надія, по правді, сподівалася, що дружина вижене мене прямо до неї в ліжко.

Звістки про наступних байстрюків Наталка сприймала, не змигнувши оком. Тільки попереджала, що грошей із сімейного бюджету на них не виділятиме. І все ж іноді вона складала в кошик пелюшки й фрукти та несла породіллі додому. Ставила під дверима й ішла собі. Жодна породілля не наважилася відмовитися від подарунку.

Тож я в неділю рано-вранці під’їхав до Зіниних воріт і тричі просигналив. Вийшов заспаний Марко. Його ірокез сумно звисав набік, як гребінь.

— Здоров! Їдеш на риболовлю?

— Привіт, звісно! П’ять хвилин — і я повернуся!

Я відчув гордість. Усе ж таки Марко — мій син!

40
Марко

Гріх не бути рибалкою, якщо ти народився на березі повноводної ріки. Малюки приходили в цей світ не в сорочці, а обмотані рибальською сіткою.

Ярослав закинув відразу чотири вудочки на пригодованому місці — під позеленілою вербою, де для зручності хтось поклав старі шини. Ми на них усілися й розклали наше рибальське начиння.

Я зовсім не знав, про що з Ярославом говорити. Він, схоже, відчував те саме. Тому я почав розповідати анекдоти. Ярослав теж приєднався й травив бувальщини.

Зненацька він замислився, спохмурнів і сказав таке:

— Час від часу Наталці сниться один і той же кошмар. Вона заходить у наш дім, а там на підлозі бавляться немовлята. Мої байстрюки. Їхні матері дружно вирішили підкинути їх мені, батьку. Наталка з розлюченим криком кидається на мене й починає душити. Потім зупиняється, бо мене попробуй задуши, шия — як у бика, і її груди починають розриватися. Наталка відчуває дикий біль, намагається втримати свою плоть, але її груди розкриваються, як бутон троянди, і звідти зі свистом виходить повітря. «Це все через тебе!» — з такими словами вона прокидається й потім весь день ходить сумна, не говорить зі мною.

— Я все зрозумів. Нікому не розкажу, що я — ваш син, — пообіцяв.

Ярослав схвально кивнув головою й продовжив розповідати якусь нісенітницю. У мене клювало, я підсік, на гачку танцював маленький карасик — я обережно зняв його й відпустив.

Мені стало сумно. Я згадав Ксеню. Таким же невловимим був, мабуть,