Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

Так, замкнені в пастці, але живі. План. Терміново потрібен хоч який-небудь план!

Ельфиня сама собі дивувалася, що вона така спокійна. Холоднокровність — неоціненна якість у бойових умовах. У найнапруженіші моменти капітан Куць уміла виявляти рідкісну здатність — вибирати єдино правильний курс дій. Ще коли Холлі складала іспит на капітанське звання на тривимірному імітаторі реального бою, їй пощастило здобути перемогу над величезною кількістю віртуальних супротивників. Вона просто взяла та й розстріляла сам проектор. Із технічного погляду, вона таки перемогла всіх ворогів. Тож комісії не залишилося нічого іншого, як тільки присвоїти винахідливій кандидатці звання капітана.

— Командувачу! — мовила Холлі у мікрофон. — Прищебніться до Лаккеєвого «місячного пояса». Я висмикну вас звідти разом.

— Зрозумів, Холлі. Тобі потрібен гак?

— Якщо зможете, викиньте мені сюди.

— Відступи.

У щілину між крижаними брилами вилетів гак і впав на сніг за метр від Холліних ніг. Слідом тягся тонкий трос.

Холлі прищебнула гак до пояса й ретельно перевірила трос, чи нема де вузлів. А тим часом і Артеміс виборсався з кучугури.

— Твій план приречений на невдачу, — зауважив він, струшуючи з рукавів сніг. — Тобі треба смикнути їх із такою силою, щоб вони вибили крижані підпірки й вилетіли назовні ще до того, як упадуть рештки дашка! Це безнадійно!

— А смикатиму не я, — заперечила Холлі.

— Хто ж тоді?

Капітан Куць махнула рукою в бік колії. До них наближався якийсь зелений потяг.

— Він і смикне, — сказала ельфиня.

А гоблінів на ту хвилину лишилося троє. Звали їх Д’Нолл, Аймон і Найл. Троє зелених новобранців, кожен з яких наввипередки жадав посісти лейтенантський чин, який щойно звільнився. Лейтенант Пол тільки-но навіки пішов у відставку — надто близько підлетів до лавини, і його розплющило п’ятисоткілограмовою брилою прозорого льоду.

Тим часом троє гоблінів ширяли на висоті трьохсот метрів, де почувалися в абсолютній безпеці. Звісно, ельфійські бластери могли б дістати їх і на такій висоті, але ж якраз на цей момент ті бластери не діяли — завдяки певній «модернізації», успішно здійсненій «Лабораторіями Кобой».

— Бачили, як розплющило лейтенанта? — свиснув Аймон. — Людоньки! Тепер він став плаский, як і його жартики.

Гобліни взагалі не дуже товаришують один з одним. Підстав підніжку ближньому гобліняці, допоможи йому впасти і вдар у спину, поки той не встиг зіп’ястися на ноги, — отакі були звичайні стосунки у тріаді Б’ва Кел. Тому-то в них не приживалася дружба.

— Ну, то що робитимемо далі? — запитав Д’Нолл, найсимпатичніший з трійці (за гоблінськими, звісно, мірками). — Мо’, хтось із вас, хлопці, спуститься та й подивиться, що там коїться внизу?

Аймон форкнув.

— Ще чого! Спустимось та й дістанемо по кулі від того здоровила! Ти вже зовсім за придурків нас маєш?

— А здоровило вийшов з гри. Я сам його кокнув. Чисто прикінчив!

— А від мого пострілу покотилась лавина! — похвалився Найл, наймолодший у зграї. — Ви весь час приписуєте собі мої заслуги.

— Які там ще заслуги? Та ти й стріляти досі не навчився! Тільки раз убив черв’яка-смердюха — і то випадково.

— Що-о? Сам ти не навчився! — закричав Найл. — Того черв’яка я навмисно знищив, бо надто вже мені допік. Як і ти оце…

Аймон улетів поміж сперечальників.

— Годі! Побережіть свою луску, ви обоє. Спускатись не треба. Ми й звідси легко їх подобиваєм.

— Який геніальний план! — насмішкувато кинув Д’Нолл. — Тільки він не спрацює.

— Це ж чому?

Д’Нолл показав униз наманікюреним кігтем.

— Бо вони сідають он на той потяг!

Із півночі наближалися чотири зелені вагони, які тягнув допотопний тепловоз. Ешелончик здіймав за собою хмару снігу.

«Наш рятівник! — подумала Холлі. — А може, й ні?» Чомусь сам вигляд брязкотливого локомотива вселяв у неї нез’ясовну тривогу. Але ж іншого вибору не було…

— Хімічний потяг «Маяк»… — тихо мовив Артеміс.

Холлі зиркнула на хлопця через плече. Здавалось, Артеміс іще ніколи не був такий блідий.

— Що-що?

— Захисники довкілля у всьому світі називають його «Зеленим вагончиком». Звичайно, жартома. Цей потяг відвозить відпрацьований уран і плутоній на хімічний комбінат «Маяк», для переробки. На весь потяг — тільки один машиніст, замкнений у своїй кабіні. Жодних охоронців. За повного завантаження цей потяг «пече» дужче, ніж атомна субмарина з розгерметизованим реактором.

— І ти знаєш про це, бо ти…

Артеміс здвигнув плечима.

— Просто люблю бути в курсі всього такого. Радіація, зрештою, — загроза для цілого світу.

Тут і Холлі відчула її подих. Уранові мацаки вже продиралися крізь захисний гель на її щоках. Не потяг, а суцільна зараза! Але він, і тільки він, міг вирятувати її командира й Лаккея зі смертельної пастки.

— Ситуація закручується все крутіше, — крізь зуби процідила ельфиня.

Потяг тим часом наближався. Сумнівів щодо цього не могло бути. Хоча швидкість і невелика — клаців десять на годину. Сама Холлі легко заскочить на нього, але як закинути туди командувача, Лаккея та Ще цього хлопчиська, від якого практично жодної користі? Якщо їй пощастить усе це втнути, то буде справжній подвиг…

Одну з дорогоцінних своїх секунд Холлі згаяла на те, щоб підвести голову й подивитися на гоблінів. Вони знай кружляли на висоті трьохсот метрів. Гобліни зовсім не схильні до імпровізації. Появи ешелончика вони ніяк не сподівались, а отже, на складання нового плану дій їм потрібно буде не менше хвилини. І діяти вони намагатимуться якнайобачніше — одного з них уже розчавило кригою, а вигляд загиблого товариша не міг надихати