Читати книгу - "Бацила карбоната"

час того вибуху. Олесь почув його голос:

— Іди знов до циферблата, Олесю. І знов берися за ручку крана. Ми йдемо під водою наосліп. Стеж за показником!

Десь далеко позаду ще кілька разів пролунали вибухи. Але «Люцифер», мабуть, ішов вірним напрямком, віддаляючись від небезпеки. Та хіба ж озеро таке велике? Що думає Капітан? Доплисти до протилежного берега? А далі?..

Мовчки, схилившися над картою, що лежала на пульті, — Олесь і не помітив, коли вона опинилася на ньому, — Ернан Раміро керував «Люцифером». Ось він полегшено зітхнув:

— Так… якщо все піде добре, то ми врятуємося. Справа тепер у запасах повітря. Це найголовніша небезпека. Поновити запаси нам нема де… доки не вийдемо на поверхню. Але цього довго чекати…

«Значить, ми будемо під водою, доки ворог не стомиться і не кине чекати нас! — подумав Олесь. — Можливо, Капітан хоче створити враження, що «Люцифер» загинув… І вороги підуть звідси»…

Тим часом Ернан Раміро знов нахилився над картою. Раптом руки його міцніше стиснули штурвал. Здавалося, він весь напружився.

— Тепер пішли вниз, — мовив він, стиснувши зуби.

Він повернув вимикач — і екран перед пультом залило яскравим зеленуватим світлом. Олесь розгублено подивився на Ернана Раміро: куди вниз?..

— Можеш залишити прилад, Олесю, — сказав Капітан. — Зараз машина працюватиме рівніше. А на екрані є дещо цікаве для тебе.

З неприхованим подивом вглядався юнак в екран. Темні, округлі тіні пливли по ньому… ось щось майнуло! Що це? В’юнке, сріблясте? Та невже?..

— Риби! — вигукнув захоплено Олесь.

— Так, риби. Я включив прожектор, і тепер ми бачимо те, що відбувається перед «Люцифером». Адже я мушу бачити наш шлях. Тут є кілька поворотів.

— То виходить… це вже не озеро, а щось інше?..

— Ні, — відповів Сивий Капітан. — Ми пливемо великим підземним каналом, що з’єднує озеро Фонтівероса з морем!

… З того часу, як Ернан Раміро вимовив ці знаменні слова, минуло вже три години. І як багато за цей час змінилося!

«Люцифер» впевнено плив великим підземним каналом. Сивий Капітан устиг коротко розповісти Олесеві, як він відкрив колись цей канал. То було дуже давно, коли Ернан Раміро полював у Фонтіверосі. Він звернув увагу на мінливий рівень озера. Але тоді Раміро не мав змоги перевірити свою здогадку. І лише потім, маючи «Люцифер», Сивий Капітан вирішив дослідити озеро. Так, його з’єднував з морем канал. Саме цим пояснювалися зміни рівня — залежно від припливів і відпливів на морі.

Канал був досить довгим — біля двохсот кілометрів. І тоді ж Ернан Раміро вирішив використовувати той канал. Це дуже допомагало йому зникати, коли на нього полювала поліція. Можна було зануритися в озері Фонтівероса — і через деякий час випливти далеко, у відкритому морі. Більше того: обслідуючи береги моря поблизу каналу, Сивий Капітан знайшов там велику підземну печеру, дістатися до якої можна було лише під водою. Саме там Ернан Раміро влаштував секретну базу «Люцифера», де його чудовий апарат мав змогу ремонтуватися, заряджатися воднем тощо. І ніхто не міг здогадатися, де розташована та база.

Все це Сивий Капітан розповів Олесеві уривками, перевіряючи по карті шлях «Люцифера». Юнак слухав його, не відриваючи погляду від стрілки показника енергії. Але думки його були не біля стрілки; свою роботу він виконував механічно.

Скільки несподіванок, скільки новин, таємниць і загадок приносить йому кожен день перебування тут! І яка надзвичайна міць, наполегливість і винахідливість відзначають кожну справу Сивого Капітана!

Раптом Олесь Глибоко зітхнув. Йому хотілося набрати побільше повітря в груди, вільно й широко вдихнути його. Але чомусь це не виходило. Чи ні, не так. Він дихав глибоко, на всі груди, але не відчував полегшення. Враз стало жарко, на чолі виступив піт. Олесь похитнувся.

— Що з тобою? — стурбовано спитав його Раміро. — Ти зблід, Олесю!

— Я не знаю, — відповів юнак. — Мені чогось жарко… І немов важко дихати… та це пусте, не звертайте уваги…

— Так, розумію, — тихо мовив Сивий Капітан. — Ти не звик до таких змін у тиску повітря та його складу… доведеться триматися, Олесю! Ми не маємо іншого виходу. Нам залишається ще принаймні півтори години… «Люцифер» не може зараз пливти швидше…

Він натиснув кнопку гучномовного телефону. Спалахнула лампочка.

— Пост регулювання повітря слухає, Капітане, — пролунало з репродуктора.

— Як запаси повітря, Варела?

— Заощаджую, Капітане. Більше літра на хвилину не даю.

— Зменште ще витрати, Варела. Не більше трьох чвертей літра на хвилину. — Голос Сивого Капітана звучав глухо.

— Єсть, Капітане! — не змінюючи тону, відповів голос з репродуктора.

Олесь на мить відірвав погляд від стрілки і поглянув на Раміро. Його чоло блищало, на ньому виступили краплини поту. Ось він витер чоло рукою. Проте, обличчя Раміро було незворушним. Він знов натиснув кнопку.

— Пост машиніста слухає, Капітане.

— Мені не подобається ваш голос, Сімоне. Як з повітрям?

— Все гаразд, Капітане. Трошки душнувато, але нічого не поробиш.

— Тримайтеся, Сімоне. Як гвинт? Дійсно таки його зігнув вибух?

— Таки зігнув, Капітане.

— Значить, прискорити хід не можна?

— Це було б великим риском, Капітане.

— Гаразд.

І знову Ернан Раміро схилив голову над картою. Його дихання стало важчим, рухи уповільнилися. Олесеві здалося, що електрична лампочка над столом затьмарилась. І стрілка показника енергії затяглася туманом. Ні, це тільки здається!

Але — чому стрілка раптом змінює колір, з червоної стає враз зеленою, потім повільно сіріє — і знов червоніє… проте, це все одно… байдуже… тільки