Читати книгу - "Ера Агонії, Psevdonim"

У Солярісі, Мортеус послав на місто темні моровиці, перетворюючи колишні храми на крижані склепи, заморожуючи джерела води, вбиваючи залишки рослинності, створюючи атмосферу духовної холоднечі, порожнечі, безнадії, показуючи колишнім священникам та мудрецям всю марність їхньої віри, всю безглуздість їхніх духовних пошуків у світі, де боги замовкли назавжди.

У Ферраксі, Мортеус випустив на місто легіони мерців, перетворюючи колишню столицю на поле битви між живими та мертвими, між порядком та хаосом, між владою та анархією, показуючи колишнім гвардійцям та лицарям всю марність їхньої дисципліни, всю безглуздість їхньої військової доблесті у світі, де смерть стала сильнішою за життя, де хаос переміг порядок остаточно.

Одночасно з посиленням тиску агонії, Мортеус почав спостерігати за осередками опору, вивчаючи їхню тактику, стратегію, лідерів, слабкості, сильні сторони, намагаючись зрозуміти природу людської волі до опору, природу надії, що жевріла навіть у найтемніші часи. Він відправив «Ткачів-Шпигунів» – спеціально підготовлених агентів, здатних маскуватися під людей, проникати в підпільні організації, вивідувати таємниці опору, збирати інформацію, провокувати розбрат, підривати єдність, готуючи ґрунт для остаточного знищення.

«Ткачі-Шпигуни» діяли підступно та ефективно, використовуючи людську довірливість, слабкості, амбіції, сіючи сумніви, провокуючи конфлікти, розпалюючи внутрішню боротьбу за владу, підриваючи довіру між борцями опору, руйнуючи їхню єдність, послаблюючи їхню силу, роблячи їх легкою здобиччю для Мортеуса та його Імперії Страху.

Мортеус насолоджувався грою в темряві. Він спостерігав за людським опором, як за цікавим спектаклем, як за науковим експериментом, як за розвагою темного бога, що грається з людськими долями, що випробовує межі їхнього страждання, що очікує на неминучий фінал – остаточну поразку людства, повну перемогу агонії, безроздільну владу темряви над світом. Він не поспішав – час працював на нього, агонія робила свою справу, людська надія згасала з кожним днем, а Імперія Страху міцніла, розросталася, ставала дедалі могутнішою, дедалі непереможною.

Гра в темряві тривала, і Мортеус грав її майстерно, холоднокровно, жорстоко, насолоджуючись стражданнями людства, очікуючи на остаточну перемогу агонії, на повне підкорення людського світу, на перетворення його на своє темне королівство страху. І доля людства, здавалося, була вирішена – безодня відчаю чекала на всіх, а ера Агонії тривала, стаючи дедалі темнішою, дедалі безнадійнішою, дедалі жахливішою.

Гра в темряві, розпочата некромагом Мортеусом, досягла свого апогею. Тиск агонії на людський світ досяг критичної точки, осередки опору, хоч і хоробро трималися, почали розпадатися під натиском темряви, а надія, що ледь жевріла, згасала остаточно, залишаючи людство в полоні відчаю, в царстві страху, в імперії агонії.

В Умбріпортусі, морські шторми, напущені Мортеусом, перетворили колишній порт на кладовище кораблів. Руїни будівель зяяли, як чорні провали, покинуті доки стогнали під натиском хвиль, а залишки Морської Гвардії, деморалізовані, виснажені, розсіялися, втративши віру у свою боротьбу, у свою силу, у своє море, що зрадило їх назавжди. Партизанська війна на морі захлинулася – не було більше сміливців, готових вийти в море, не було більше кораблів, придатних для плавання, не було більше надії на порятунок з морської безодні. Умбріпортус остаточно перетворився на мертвий порт, на символ капітуляції перед стихією, перед страхом, перед агонією.

У Солярісі, темні моровиці, напущені Мортеусом, перетворили колишнє місто світла на крижану пустку. Храми та святилища обледеніли, бібліотеки та школи запустіли, а залишки духовенства та мудреців, змерзлі, знесилені, збайдужілі, втратили віру в свої молитви, у свої знання, у своє світло, що згасло назавжди. Духовна боротьба захлинулася – не було більше проповідей, здатних розпалити віру, не було більше знань, здатних розвіяти сумніви, не було більше надії на духовне відродження у крижаній пустці відчаю. Соляріс остаточно перетворився на мертве місто віри, на символ капітуляції перед духовним мором, перед відчаєм, перед агонією.

У Ферраксі, легіони мерців, випущені Мортеусом, перетворили колишню столицю на поле вічної битви. Руїни міста стали ареною безперервних сутичок між живими та мертвими, між загонами опору та арміями мерців, між людською волею та темною силою агонії. Загони опору, хоч і билися відчайдушно, були виснажені, розрізнені, оточені з усіх боків, втрачаючи бійців, ресурси, надію на перемогу у війні проти непереможної армії смерті. Військовий опір захлинувся – не було більше сили, здатної зупинити легіони мерців, не було більше стратегії, здатної подолати темну магію Мортеуса, не було більше надії на відновлення порядку в царстві хаосу. Ферраркс остаточно перетворився на мертву столицю, на символ капітуляції перед хаосом, перед насильством, перед агонією.

«Ткачі-Шпигуни» Мортеуса досягли повного успіху у своїй підступній грі. Вони проникли в усі осередки опору, розпалили внутрішні конфлікти, підірвали довіру між борцями, викрили лідерів, знищили запаси, зруйнували плани, перетворивши підпільні організації на розколоті, деморалізовані, безпорадні групи, готові до остаточного знищення. Опір став крихким, розрізненим, неефективним – лише окремі герої, одинаки-самогубці, фанатики відчаю продовжували боротися, але їхні зусилля були марними, їхня доля – передрішена, їхня боротьба – безглузда, їхня надія – згасла назавжди.

Мортеус завершував свою гру в темряві. Він побачив, як людський опір зламався остаточно, як іскри надії згасли безслідно, як людство скотилося в безодню відчаю, як його Імперія Страху досягла апогею своєї влади, як Ера Агонії запанувала над світом безроздільно. Він відчув задоволення, тріумф, гордість за свою перемогу, за своє темне королівство, за свою владу над людством, що скорилося темряві, що віддалося агонії, що зникло в безодні відчаю.