Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Даша підійшла ближче і теж підняла голову.

 Ага…

Вони мовчали кілька хвилин. А потім Даша, не відводячи погляду від неба, несподівано запитала:

 Чому ти взяв саме мене?

Саня лише посміхнувся.

 Бо ти прицепилась.

Дівчина хмикнула.

 А якщо серйозно?

Хлопець підняв брову, ніби розмірковуючи.

 Ну… А що ще? Всі інші спали після завдання, а ти як мама наглядаєш за мною.  Ти просто хотів побути зі мною наодинці. Тому і не відмовив.

Саня зробив вигляд, що не почув.

 Ой, який ти хитрий, Саша…

Хлопець тільки посміхнувся. Вона вже хотіла щось сказати, але раптом здригнулася. Вітер був сильнішим, ніж здавалося. Саня не промовив ні слова. Просто зняв кофту і мовчки накинув її на Дашу. Вона трохи здивовано подивилася на нього, але він дивився в місяць. Довго. Немов бачив його востаннє. Даша ледь помітно ковтнула. Він не змінився. Завжди дбав. Завжди був поруч. І, як завжди, він помічав більше, ніж казав. Саня відчув її погляд і повернувся. Даша швидко відвернула голову.

 Щось сталося?  Нічого.  Гаразд. Я йду в машину. Чекатиму там.

Даша ледь чутно бурмотіла собі щось під ніс. Коли Саня відійшов, вона знову підняла погляд на місяць. Тихо усміхнулася і прошепотіла:

 Ось чому біля нього завжди так тепло…

Потім зробила глибокий вдих і повільно пішла до машини.

    Приїхавши назад в квартиру їх зустрів заспаний Макс, вони стояли в коридорі без світла. Макс ввімкнувши його побачив таку картину, Даша в кофтині Саші, обоє сміються, а обличчя в обох червоні. Вони глянули на хлопця, після чого Макс запитав:

У вас що побачення було?

Даша стояла мовчки не знаючи що сказати і тут Саня відповів:

Як ти вгадав, слідкував за нами чи що?

Після цих слів Макс провів рукою по обличчю і пішов в спальню. Даша і Саша стояли і теж почали тихо сміятися з ситуації. Переодягнувшись Даша побажала хлопцю доброї ночі і пішла спати, її серце билося швидше, а обличчя описувало всі її емоції в середині. Хлопець тим часом зайшов на кухню, з’їв бутерброда і також ліг спати з думками в голові про поїздку у Францію.

    Матераці сидів біля бабусі і розповів їй, що він  бачив коли спостерігав за ними. Після чого вона сказала:

Надіюсь вона прислухається до моїх слів.

Матераці нічого не зрозумів відкрив пляшку води і зробив декілька ковтків.  

      Наступного ранку повітря було наповнене спокоєм, але й легким смутком — усе ж таки вони залишали Сицилію. Саня стояв біля машини, поки решта хлопців прощалася з Донною Луною. Матераці підійшов до нього, зупинився на секунду, ніби обдумуючи слова, а потім міцно стиснув плече друга.

 Дякую, брате. Я не знаю, що б ми робили без тебе.

Саня посміхнувся, але цього разу усмішка була зовсім інша — тепла, справжня.

 Бережи себе.

Матераці покрутив головою, ховаючи емоції, і ще раз обійняв його. Тим часом дівчата прощалися з бабусею.

 Дякую вам за все, — сказала Аня, схиляючи голову.  Та годі вам, дівчата, — Донна Луна посміхнулася. — Це я вам дякую.  Нам буде не вистачати вас, — сказала Даша.

Стара жінка ласкаво подивилася на неї і тихо промовила:

 Якщо буде важко — знаєте, де мене шукати.

Назар, Влад, Даня та Макс теж підійшли до неї.

 Ви врятували нас, — сказав Назар.  І дали шанс піти далі, — додав Влад.  А ми не забудемо цього, — серйозно сказав Даня.

Макс лише кивнув, але цього було достатньо. Донна Луна подивилася на них усіх і, усміхнувшись, сказала:

 Ну що ж, нехай щастить, молодь ви наша.

Вони сіли в машину, і, кинувши останній погляд на будинок, вирушили в дорогу.               

     Кордон пройшли без проблем. Коли вони виїхали на територію Франції, в машині запанувала тиша. Ніхто нічого не говорив, ніби усвідомлюючи, що їхній шлях наближається до наступного випробування. А тим часом, високо на схилі гори, їх уважно спостерігали чужі силуети. Один із них, дивлячись у бінокль, торкнувся рації і тихо промовив:

 Ціль захоплено.

Раптом у динаміку пролунало низьке, холодне, впевнене голосище:

 Як я і думав. Вони дійдуть до цього етапу.