Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

ТОМ 8 «Без паніки, це Франція»

Сонце вже заходило за горизонт, Саня сидів на пасажирському сидінні спереду, а вів машину Назар. Рівна дорога заспокоювала героїв, вони заїхали у Францію і їх шлях лежав до Парижу. Всі інші спали, хлопця спереду сиділи мовчки, але цю тишу заповнило дивне і різке питання Назара:

Чому ти так змінився?

Саня відразу не зрозумів про що він, але через кілька секунд мовчання він відповів.

Ви багато чого не знаєте. Я змінився тільки в середині, - сказав він з легкою посмішкою на змореному обличчі. Ти багато чого нам не розповідав, навіть коли ми зустрілися, - сказав хлопець спокійно дивлячись на дорогу, - в тебе є дивні знайомі, не те що це погано,  це просто дивно. Так тут немає нічого дивного, - відповів він важко здихаючи. Якраз таки є, - позіхаючи сказала Аня. А ти чому прокинулась? – запитав в неї Назар. Я вже виспалась. – Сказала вона витираючи очі, - так реально звідки в тебе такі знайомі? Ну я з ними випадково познайомився, - сказав він діставши телефон. Ну як наприклад, де ти зустрів Донну Луну і Томаша? – сказала вона поправивши волосся. Гаразд зараз розповів, а то спокою не дасте, – сказав він відкривши галерею в телефоні. – З Томашом я познайомився коли шукав роботу в Словаччині, він був звичайним керівником і я з ним здружився і отак влився в довіру. Потім я йому дуже допоміг не втратити бізнес і після цього він був мені винен, - сказав хлопець показуючи спільні фото і сміючись з них. – Донну Луну я зустрів не відразу, спочатку я зустрів її онука Матераці, я тоді був на екскурсії в Італії і ввечері він ішов п’яним. Нарвавшись на іншу сім’ю мафії він отримав декілька ударів після чого я завадив чоловікам вибивати з хлопця весь розум. Після чого я не зміг дізнатися де він живе і забрав його до себе в готель, на ранок він перелякався і ледь не вбив мене після чого він взяв мій телефон і подзвонив комусь. Тоді я зустрів Донну Луну, вона мені подякувала, вона запросила мене на вечерю і розповіла про її бізнес і я їй запропонував декілька ідей, вона тільки слухала і сміялась. Так я отримав мінімальну її довіру і вона почала мені допомагати, немов я її рідний онук, вона зрівнювала мене зі своїм дідусем Санчо. Вона говорила, що він був легендою мафії і мав також сім’ю, якої не стало, в тій сім’ї і були рідні дідусь і бабуся Данни Луни. Вона відправила мене на особистому літаку прямо в Кошице, і завжди ставила в приклад для Матераці із за чого він мене не долюблював. – Сказав хлопець з щирою усмішкою і кучею фото в телефоні.

Аня і Назар просто мовчки слухали. Вони не думали, що Саша настільки щасливчик ніж був раніше. Після цього монологу хлопець знову почав дивитися у вікно, а на його телефон прийшло СМС. Далі вони сиділи в повній тиші і в голові Назара пролетіла думка: «Може він і справді на нашій стороні». Ці думки не покидали і Аню, вона сіла обнявши свої коліна і дивилася на дорогу. Франція зустріла героїв гарними краєвидами і полями, повітря було свіже, немов якесь нерозвідане місце на, яку не ступала нога людини. По дорозі вони почали помічати маленькі населені пункти, вони розуміли, що скоро побачать і великі міста, а найголовніше Париж. Дорога тягнулася вперед, наче нескінченна сіра змія, що вела їх у новий етап подорожі. Назар, Саня та Аня сиділи мовчки, поглинаючи краєвиди за вікном. Решта пасажирів спали, втомлені довгою дорогою. Раптом Назар спохопився, звузивши очі.

Ви це бачите? — тихо запитав він, кидаючи погляд у дзеркало.

По зустрічній смузі їх обганяв мотоцикліст у чорному шоломі, який, випередивши їх, уповільнив хід і залишився прямо перед їхньою машиною.

 Що за… — пробурмотів Саня, витягуючи шию вперед.  Він що, хоче, щоб ми його об’їхали? — запитала Аня, насторожено стежачи за рухами незнайомця.  Ну добре, зараз подивимося, — Назар перемкнув передачу і натиснув на газ, намагаючись обійти мотоцикліста.

Та в цю ж мить збоку з’явилася чорна машина. Задні двері різко відчинилися, і з неї виліз чоловік у чорному, тримавши в руках якусь дивну зброю.

Якого хуя?! — вигукнув Саня.

Постріл. Згусток енергії або хвилі невидимої сили врізався в авто, і в ту ж мить машину немов підхопило ураганом. Назар, не встигнувши зрозуміти, що сталося, втратив контроль, і транспортний засіб зірвався з дороги, перевертаючись через дах. Шум. Крики. Машина, начебто падаючи у вічність, пролетіла кілька метрів у повітрі і з гуркотом приземлилася на полі, ковзаючи по траві. І потім— тишина. Назар повільно відкрив очі. Біль у всьому тілі. Він спробував поворухнутися, але тіло не підкорялося. Перед очима пливли розмиті силуети людей у чорному. Він з жахом дивився, як вони вантажили його друзів у чорні фургони. Але коли вони підійшли до Сані, один із чоловіків зупинився, щось сказав другому, і ті просто кивнули… і залишили його лежати. Темрява. Назар прокинувся в лікарняній палаті. Світло било в очі, голова боліла так, ніби по ній пройшовся каток.

 Ти прокинувся!

Він повернув голову. Біля ліжка сиділа Аня, її очі були червоні від сліз, але на обличчі з’явилася радість.

 Де… де всі? — прохрипів Назар, намагаючись піднятися.

Аня стиснула губи.

 Їх забрали…

Вона не встигла договорити — сльози знову покотилися по її щоках. Двері в палату різко відчинилися.

 Хватить сліз.

У дверях стояв Саня. Виглядав він, як завжди, спокійним, але в очах палав вогонь. Він мовчки кинув Назару папку.

 Ось тут усі дані та координати. Мені допомогли знайомі Донни Луни.

Назар повільно відкрив її, побачивши якісь схеми, імена, розташування…

 Ми їх повернемо, — сказав Саня, дивлячись прямо Назару в очі.

Тиша повисла в палаті. Назар перегортав документи, його очі швидко пробігали рядками, вчитуючись у дані. Координати, імена, звіти— все, що їм потрібно було. І раптом він вдарив кулаком по столу.

 Ми їх врятуємо! Я і Аня! Нам не потрібен ти, Саня! ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍