Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Що? — писнула мама, — фіктивний шлюб? Ти при своєму розумі!?

— А що тут такого? — батько розвів руками, — я не бачу в цьому нічого поганого. Треба буде запитати в нотаріуса, чи таке взагалі може бути.

— Щ-що...— я закашлялась, бо саме в той момент почала пити воду, — для чого про таке взагалі питати?

— Я думаю, йому можна довіряти такі речі. Просто щоб знати, скільки часу доведеться тобі, Регіно, бути заміжньою. Щоб все було ідеально.

— Повна маячня, — бурчала мама. І це був один з небагатьох випадків, коли я була повністю з нею згідна.

І насправді, я думала, що тато це несерйозно. Або ж мама таки зможе його переконати, що цього взагалі не варто робити. Але після обіду, коли я знову сиділа на дивані у вітальні та розглядала ялинку, занурившись у свої думки, хтось прийшов. І тато пішов зустрічати гостя.

— Так-так, Арсене, проходьте сюди. Ми зачекалися, — заговорив тато, а я аж підскочила на ноги. Вони зайшли до вітальні і нотаріус прикипів поглядом до мене, легенько усміхнувшись. Чомусь сьогодні Арсен здавався мені неймовірно гарним. Може тому, що я зовсім нечекала його побачити. Але те, що тато все-таки запросив його, не обіцяло нічого хорошого. За хвилину до нас приєдналась мама. Ми з нею сиділи на дивані, а тато з нотаріусом на м'яких кріслах.

— То про що ви хотіли поговорити? — спитав Арсен.

— Це щодо спадку Регіни, — звісно ж, заговорив тато, — ми вчора порадилися і в нас виникла одна трохи дивна ідея.

— Так, я вас слухаю, — відповів він, все ж обережно поглядуючи на мене.

— Скільки часу, приблизно, Регіні потрібно буде бути заміжньою, щоб спадок повністю став її? І щоб потім розлучитися без наслідків?

— О-о... ну це... справді дивне питання. Але я думаю, що... — він дивився мені прямо в очі, — місяця буде достатньо. Отримане у спадок майно не розподіляється між подружжям. Воно буде лише Регіни.

Арсен різко замовк, бо мабуть сам здивувався від того, що так надто впевнено назвав моє ім'я, ніби ми були давніми друзями. Та на щастя, це здається пройшло мимо вух моїх батьків. Бо мама спопеляла поглядом батька, а він погруз у якісь власні думки. І лише я сиділа, перебираючи пальці від злості, бо мене дратувало те, що тато вирішив втручатися у цю справу. Після цієї зустрічі я напросилася провести Арсена, а мама тим часом потягла тата в їх кімнату і було чутно, що вони сваряться.

— Що відбувається? Арсен непомітно взяв мене за руку, коли ми стояли перед дверима в коридорі.

— Не питай, — я важко видихнула, — татові прийшла в голову ідея фіктиіного шлюбу. Лиш би зберегти цей дім своїх батьків.

— Що? — брови нотаріуса злетіли догори, — це ж... якби, незаконно.

— Нічого не кажи, прошу тебе, — я поклала долоню на його щоку, — я не хочу виходити заміж за будь-кого, лиш би втримати цей дурнуватий будинок. І я мала таку надію, що ти скажеш їм, що так взагалі робити не можна.

— Так твій батько і не сказав нічого такого, щоб я міг зрозуміти... Просто... задивився на тебе, — він посміхнуся і нахилився, щоб поцілувати мене. Я міцно вхопилась за його пальто, притискаючись до ного сильніше. Хотілось просто розчинитися в цих відчуттях насолоди.

— То ж тепер май на увазі... про що хоче говорити тато, — сказала я, коли ми відірвались одне від одного.

— А якщо ти таки вийдеш заміж? — Арсен підняв одну брову.

— Що? Ти мене взагалі слухаєш? Я не збираюся цього робити тільки задля...

— А якщо за мене? — він різко перебив мене.

— Щ-що...— у мене мову відняло, — ти зараз це серйозно?

— Регіно, ти б вийшла за мене заміж?

— Ти що... робиш мені пропозицію? — я істерично хіхікнула.

— Ну, якраз ідеальний варіант. В передпокої, навпроти вхідних дверей. Я в пальті, а ти в милих домашніх капцях...— я опустила очі на свої тапки з рожевими помпонами і засміялась. — Звісно, що це не пропозиція. Але я просто запитав. На майбутнє.

— Навіть не знаю, що тобі відповісти, — я схилила голову набік, дражнячи його. — Невже ти готовий піти на такий крок, як фіктивний шлюб.

— А хто сказав, що...

Арсен не встиг договорити, бо в двері подзвоними. Від цього я аж підскочила, а нотаріус сильніше стис мою долоню. Я чомусь була впевнена, що це знову приперлась тітка, то ж навіть не дивлячись, відчинила двері.

— Добрий день, — проте на порозі стояла та білявка. Колишня Арсена.

— Добрий...— буркнула я.

— Чомусь була впевнена, що знайду тебе саме тут, — вона невдоволено говорила, дивлячись на Арсена, а потім перевела такий же погляд на мене. — Ще з минулого разу мені здалося, що в цьому домі ти надто затримуєшся.