Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 9.1

Мирослав сидів на балконі, затягнутому туманом, його погляд був зосереджений на темних горизонтах міста. Вулиці ритмічно виблискували світлом вуличних ліхтарів, але в його серці було темно. Він поринув у спогади, які, здавалося, ніколи не залишали його. Минуле і сьогодення зливалися в один нестерпний клубок, і з кожним диханням він відчував, як темна тінь його старого життя накриває його знову.

Він згадував той день, коли все почалося — день, коли він був юним і сповненим амбіцій, коли вірив, що зможе змінити цей світ. Тоді він і Соколов були партнерами — вірними, хоча й не зовсім чесними. Вони розпочинали свій бізнес разом, у тіні зловісних угод, і не завжди іграли за правилами. Легальні шляхи здавалися занадто довгими й складними, тому вони обрали інші — більш темні та менш підконтрольні.

"Ми могли б бути великими", — згадував Мирослав слова, які Соколов вимовляв із захопленням. Але, з часом, ті великі мрії стали йому все менш і менш привабливими.

Вони з Соколовим працювали разом не один рік, організовуючи угоди, що включали не зовсім чесні схеми. Кожна угода, кожен підписаний контракт був переплетений із брехнею, маніпуляціями, фальшивими документами. Здавалося, що їм все сходить з рук. Але з кожним новим кроком на цей слизький шлях Мирослав відчував, як темні води змивають все, що йому важливо.

І саме тоді, коли бізнес почав приносити стабільний прибуток, Мирослав зрозумів — це не було те, чого він прагнув. Це був шлях до знищення, і йому не було місця в цьому світі. І хоча Соколов вірив, що все можна повернути на свою користь, Мирослав вирішив розірвати цей союз.

Тим паче, що Соколов почав ставати все більш непередбачуваним і жорстоким. Той, хто колись був його надійним партнером, тепер став ворогом, здатним на все. Мирослав намагався знайти вихід, ухиляючись від його впливу, але Соколов був умілим маніпулятором. Він знав, як шантажувати, як використати будь-яку слабкість, і тому для нього не існувало нічого святого.

"Ти не можеш просто так відрізати себе від цього світу, Мирославе. Ти був частиною цього, і це тебе не відпустить", — чувався в його вухах голос Соколова, мовби він стояв прямо перед ним. Вони сиділи за столом у їхньому першому офісі, і обидва знали — це була остання їхня зустріч. Мирослав тоді зрозумів, що не може залишити все це позаду без наслідків. Соколов не пробачить йому цього.

І справді, наслідки не забарилися. Від того моменту почалися інтриги і погрози. Соколов знайшов спосіб, щоб не просто втягнути Мирослава назад у гру, а зробити його безпомічним, шантажуючи його найтемнішими сторонами його минулого. Всі ті угоди, що Мирослав намагався залишити позаду, тепер були його найбільшими слабкостями. Він не міг дозволити, щоб ці таємниці стали відомі.

Вночі, коли Мирослав стояв на балконі, він згадував момент, коли Соколов вперше озвучив свою погрозу: "Я не дозволю тобі забути, Мирославе. Ти і я — це одна історія, і ти не вийдеш із неї живим". Це була не просто погроза — це була війна, яку Соколов почав і яку Мирославу доведеться виграти, якщо він хоче зберегти не тільки свій бізнес, а й власне життя.

Тим часом, коли Мирослав намагався віддалитися від всього цього, Соколов знайомив його зі своїми новими союзниками, тими, хто вірив, що можуть зламати його. Кожен його крок став обережним, кожне рішення — не менш небезпечним, адже йому не можна було забути: за його спиною завжди була тінь Соколова.

Мирослав відчував, як погіршуються його стосунки з Оксаною, і це ще більше його мучило. Він не хотів, щоб вона дізналася про його минуле, про всі ті брудні угоди і темні шляхи, якими він пройшов. Він прагнув бути для неї іншим, але Соколов постійно нагадував про те, що цей шлях неможливий без наслідків.

Кожного разу, коли він намагався вирватися з цього кола, на нього чекав ще один хід Соколова. Він залишав йому лише одне питання: "Скільки ще ти готовий ризикувати, Мирославе, щоб залишити все це позаду?"

Оксана, мабуть, не розуміла, чому він так змінюється, чому стає все більш замкнутим. Вона бачила його сили, його бажання змінити ситуацію, але також помічала, як невидима тінь його минулого поглинає його. І він усе більше відчував, що він уже не той, кого вона нещодавно полюбила.
 

На слідуючий день Мирослав сидів за столом у своєму кабінеті, зосереджений і нервовий водночас. Його погляд затримався на годиннику на стіні. Незабаром йому доведеться зустрітися з Соколовим. Час на роздуми закінчувався, і він зрозумів, що зробив все, що міг. Потрібно було діяти швидко, інакше минуле остаточно захопить його. Тепер перед ним стояв надзвичайно важливий крок — підписати угоду з Соколовим, щоб врятувати Оксану і забезпечити їй безпеку. Звісно, Мирослав не міг уявити, як далеко цей крок може привести.

День зустрічі настав, і Мирослав відчував, як його нерви натягнуті до межі. Він глибоко зітхнув і набрав номер Соколова. Через кілька секунд на лінії з’явився його знайомий, холодний і обачний голос:

— Мирославе, ти все обдумав?

— Так, я готовий підписати угоду, — відповів Мирослав, намагаючись звучати впевнено. — Але на одній умові. Ти залишаєш Оксану в спокої.

— Розумію. Ти хочеш домовитися, щоб закрити це питання раз і назавжди? Ти отримуєш спокій, а я свої проценти. Підходить?

Мирослав трохи задумався. Його внутрішнє відчуття радило йому відмовитися, але він знав, що іншого вибору немає. Він мав зробити це для Оксани, для її безпеки.

— Домовилися. Завтра зустрінемося, — сказав він коротко.

Зустріч відбулася в ресторані, де обидва могли залишити позаду будь-які зовнішні переживання та зосередитися лише на своїй меті. Соколов був уже на місці. У його погляді не було нічого більше, ніж холодний розрахунок і гордість за перемогу. Він знав, що Мирослав потрапив у пастку, яку сам же і створив. І тепер залишалося лише підписати угоду.

Мирослав увійшов у залу і одразу побачив його — того, хто колись був його партнером, а тепер перетворився на найнебезпечнішого ворога. Соколов сидів за великим столом, наливаючи собі вино з посмішкою, яка говорила більше, ніж будь-які слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍