Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

— Ах, Мирославе, — підняв він погляд і ледь не несмішно посміхнувся. — Ти прийшов. Я вже думав, що ти передумаєш. Але ти дуже правильно зробив, що прийняв мою пропозицію. Ми підпишемо угоду, і твоя Оксана більше не буде під моїм контролем.

Мирослав не відповів на його слова, лише сів за стіл і подивився на папери перед собою. Він мав діяти обережно. Однак серце підказувало йому, що все це може стати тільки черговою пасткою. Але не було часу на сумніви.

Соколов подав йому ручку.

— Підпишемо, і все буде гаразд. Ти отримаєш свій мир, а я — свою частку. Не хвилюйся, я не планую більше турбувати твою дівчину.

Мирослав подивився на нього, як на того, хто вже не раз підводив його. Він не міг повірити його словам, але зараз йому доводилося діяти. Він нахилився до паперів і поставив підпис. Тільки тепер, після того як його підпис опинився на цих аркушах, він відчув, як його серце болить. Оксана була у безпеці. Але як довго? Як довго цей "мир" буде тривати?

Соколов знову посміхнувся, захоплений своєю перемогою.

— Тепер ти вільний, Мирославе. — Він відкинувся на спинку стільця, ніби весь цей процес був лише формальністю.

Мирослав не відповів. Він зрозумів, що цей підпис став лише початком нового етапу боротьби, боротьби, яка могла забрати все — і бізнес, і життя, і кохану.

Але Соколов продовжував:

— Знаєш, ти був ідеальним партнером. Можливо, навіть краще, ніж я думав. Але ти не зможеш втекти від своєї історії, Мирославе. Твоя темна сторона все одно повернеться. Ти ж не забув, що я знаю про твої секрети?

Ці слова забили у серце Мирослава, як холодний ніж. Він відчув, що його шанси на спокій поступово тануть. Соколов не тільки тримав його бізнес у своїх руках, але й мав всі картки, щоб знищити його. Але Мирослав змушений був погодитися з цим, адже на даний момент йому потрібно було тільки одне — захистити Оксану.

Тепер, після підписання угоди, Соколов ще раз усміхнувся і залишив Мирослава з його думками.

— Не хвилюйся, я не буду більше турбувати твою дівчину. Ти зможеш дихати на повні груди. Ще деякий час...  — сказав він, і у його словах була не тільки загроза, але й підтвердження того, що найбільша гра тільки починається.

Мирослав не міг позбутися відчуття, що підписавши угоду, він потрапив у ще більшу пастку, і тепер вже не було дороги назад.