Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Темного-темного зимового ранку, коли мусорня з гаішниками щойно влягаються спати після нічних патрулювань з затяжними пиятиками… з Новобіличів, що на околиці Києва, виїхав спочатку один мікроавтобус, потім — інший, потім, з інтервалом у три хвилини, — два ланоси. Вони впевнено попрямувала у бік Пущі-Водиці, не переганяючи одне одного, рухаючись акуратно, без поспіху. У цьому досвітньому, туманному мороці поодинокі авто на трасі не привертали увагу. Тим більше, між них вклинювалися інші машини, що їхали у своїх справах.

Вже в Пущі вони заїхали в ліс і зупинились поруч, в одній точці, на березі озера, яке міцно скувала крига. Тут опинилися відомі персонажі: Борька, Морпєх, Бача, Мишко, Італієць, Матроскін і Заумний Днювальний. До них приєднався «Дєсант». За звичкою, всі дістали цигарки і вже чиркнули запальничками, як на них засичав Матроскін:

— Нахуй бля сигареты! Вы че, сошли с ума?! И без того наследили!

Всі за командою, крім Бачі, заховали куриво, а той сказав:

— А мені похуй, я не могу не курить. Покурю і бичок собі заховаю в карман.

— Тоже правильно, — погодився Матроскін, глянув на годинник і сам закурив.

Задиміли з полегшенням й інші. Морпєх, який не курив, нервував:

— Досить вже! Четверта ранку! Часу в обріз! А ви не накуритесь! Командуй, Мишко! Бо в мене зараз мандраж почнеться.

— Мандраж — це нормальна реакція організма на непередбачувані обстоятєльства, — заявив Камандір і теж глянув на годинник.

Він був єдиним професійним офіцером і мав досвід звільнення заручників та боротьби з тероризмом. Тобто умів планувати операції. Принаймні план пограбування розробив непоганий.

— Перва група пошла, — наказав він. — Приготовиться вторій групі.

На лід вибігли і погнали через озеро перші три бійці, перебігли його, заскочили на пристань і розосередились, спостерігаючи за ситуацією довкола. За ними, тягнучи дві пари грубо збитих саней, помчали вперед наступні п’ятеро. Коли добігли, двоє повернулись, тягнучи за собою шнури, якими вони планували туди-назад тягнути завантажені сани в один бік, порожні — в інший.

Та враз зі сторони вулиці долинули окрики, лайка. Розібрати було важко, але майданівці навіть не насторожились, оскільки знали: це «хуліганить» Малюк з «молодими» під воротами генеральського маєтку. Відповідно плану Камандіра, вони, за легендою, так відзначали День бармена. Саме День бармена, бо у Мишка в календарі це свято чомусь було виділено червоним. Щось важке гучно гримнуло у потужну залізну браму. «Почали», — командував Мишко.

Всі одягнули «балаклави» і кинулись до складу, що стояв ворітьми до озера. За парканом, схоже, вирували пристрасті, бо до розборок приєдналися охоронці. Вони щось верещали, погрожували, хтось шмальнув із газової пукалки — звук тихим хлопком дійшов до майданівців. Але не налякав.

Грабіжники оцінили невелике подвір’я перед пристанню. Воно було добротно вичищене від снігу, тому вони не могли залишити виразних слідів. Мишко задоволено кивнув, мовляв, почали. Четверо кинулись до складу, двоє залишились пильнувати біля саней.

Бача, на пиці якого балаклава так розтягнулася, що репнула на маківці і з неї стирчав жмут короткого сивого волосся, підійшов до воріт складу і оцінив замок. Замок був з вигляду міцний, амбарний. Але, схоже, китайського виробництва. Скупий генерал, на щастя, і на цьому зекономив. Заумний протягнув Бачі ломик з функцією цвяходера.

— Хуйня, — відмахнувся від нього Бача, взяв колодку в руки і миттю скрутив її.

Відтягнув засув і тихо притримуючи, розчинив стулки дверей.

«Ха-а-а-а!» — вирвався у всіх присутніх Робін Гудів придих захвату. Склад, що міг умістити у себе два танки з трубами для переходу під водою, був до верху забитий добром. Все було акуратно упаковано у великі мішки з маркуванням NATO і описами розмірів та виду одягу. Це — зліва. Справа — мішки з крупами, ящики з тушонками, сотні банок із салом, повно інших продуктів на стелажах.

— Погнали, — прозвучала чиясь команда, і хлопці приступили до роботи.

Пакунки з речами переносилися до пристані, вантажилися на сани. Сани шнурком перетягувалися на інший бік озера, там перевантажувались у машини і так кілька разів. Скоро з «того» берега рацією попередили, що більше немає куди вантажити. Але, в пориві азарту, вони все ж нахапали тушонок, кілька мішків круп і довантажили це на сани.

— Аут, — скомандував Мишко і передав рацією Малюку: — «розход»!

П’яний галас біля брами поступово почав затихати. Бача зачинив двері комори, акуратно повішав на місце колодку. Остання партія награбованого добра на санчатах їхала на той берег, а вони, кожен тримаючи по доброму баулу на плечах, бігли услід, не озираючись.

Скоро команда опинилася біля машин. Дєсант з Італійцем були захекані, аж мокрі від поспішної роботи. Такі самі захекані та змокрілі пригнали й бійці з генеральського маєтку і довантажили авто. Так, що місця залишилося тільки для водіїв.

Мишко глянув на годинник і констатував:

— Вся операція зайняла двадцать три мінути. Но тепер вопрос: як добраться домой, то єсть на Майдан?

— Веземо все до Кекса на Оболонь, як домовлялися, — нагадав Морпєх. — Там перевантажуємо і потихеньку будемо завозити на Майдан.

— Да, — погодився Матроскін. — З такими пакованами можем не прорваться на Крещатик. Тем более, скоро рассветет. И мусора повыползают на службу.

— Тода так, — вирішив Мишко, — воділи — по коням, і до Кекса. А ми партізанскімі тропамі будемо пробиратись в Київ. Тєм болєє, — витягнув з-за пазухи плескату пляшку, а з кишені кульок барбарисок, — время скоротать є чим. І саме главне — замєтьом сліди, спалимо наші санчата.

— Вот это — Командир, — захоплено поплескав по плечу Мишка Матроскін, — настоящий Командир. Знает, что бойцы должны снять стресс после дела… Тем более утренний трамвай на Подол будет только через час двадцать минут.

— А мы? — розчаровано зітхнув Дєсант.

— Розрішаю це зробить у Кекса в гаражі, — сказав Мишко. — Тєм болєє, шо я грузанув у твій ланос два ящики харошей гєнєральской водкі і ящик прекрасного, — прицмокнув язиком, — монпансьє барбаріскі.

Бача, що за останню годину встиг скурити чи не пачку цигарок, після пробіжки важко відсапувався і далі курив. Він був веселий і готовий до нових пригод.

— А что хоть за генерал, откуда? — раптом поцікавився у нього Матроскін.

— Вевешнік, ну, з емведе, мусор, — ще більш радісно повідомив Бача.

Йому було приємно пограбувати ментовського злодюгу.

— Йоб твою мать! Бача! — майже в один голос промовили майданівці.

— Бачелло, твою мать! — закотив очі Італієць.

— Дьору! — дав команду Мишко і грабіжники поспішно залишили місце дислокації, згідно щойно затвердженого плану.

Світало. Пішов сніг,