Читати книгу - "Карта днів"

— На що ти витріщився? — спитав мене секретар, блимнувши чотирма зі своїх очей.

І я поспішив за іншими.

Із вестибюля вело кілька дверей, і через одні з них ми потрапили до дещо меншого приміщення. Усередині було кілька рядів стільців і півдюжини дивних, котрі на них сиділи, заповнюючи якісь бланки.

— Тести на здібності, — пояснила мені Емма. — Щоб знати, яка робота підходить тобі найбільше.

Розпростерши обійми та широко ступаючи, до пані Сапсан наблизилась одна жінка:

— Альмó, ти повернулася!

Вони обмінялися поцілунками в щоку.

— Діти, це пані Ізабель Зозуля. Вона старовинна, дорога моя подруга, а ще їй випало бути імбриною, котра відповідає за розподіл завдань високого рівня, які стосуються Реконструкції.

Ця жінка мала блискучу темну шкіру та легкий французький акцент. На ній був оздоблений яскравими золотими ґудзиками костюм із синього, що м’яко вилискував, оксамиту, із широкими крилоподібними плечима, які звужувалися в напрямку вузької талії. Її волосся було коротке, розчесане на проділ і з металево-сріблястим відблиском. Вона була схожа на рок-зірку з майбутнього, а не на леді з минулого, з вікторіанської епохи.

— Я з таким нетерпінням чекала на зустріч із вами всіма, — сказала вона тепло. — Альма стільки вже нарозповідала мені про вас, що я відчуваю, наче вже й сама давно вас знаю´. Ось ти, напевне, Емма-Іскрá. А хто Г’ю-Сам-Собі-Пасікá?

— Радий познайомитись, — озвався Г’ю.

Вона впізнала більшість із нас та стала підходити до кожного, потискаючи нам руки. І от вона підійшла й до мене.

— А ти Джейкоб Портмáн. Твоя слава йде попереду тебé!

— Авжеж, я чув, — відказав я.

— Він не в захватí? — спитала пані Зозуля, звертаючись до пані Сапсан.

— Уся ця увага виявилася для нього повною несподіванкою, — відповіла пані Сапсан. — Напевне, зараз він залюбки опинився б у своєму спокійному двадцять першому столітті.

Пані Зозуля засміялася.

— Ну-у, його спокій закінчився´! Якщо він готовий, звіснó, попрацювати трохи для доброї справи´.

— Я хочу допомогти, чим зможу, — сказав я. — Що у вас для мене є?

— А, а! — вона грайливо ворухнула пальцем із боку в бік. — На все свій час.

— А я хотів би попросити щось більше, ніж просто поденна робота, — озвався Мілард. — Я впевнений, що мої численні таланти краще підійдуть для іншого.

— Вам усім пощастилó. У нас немає неважливих завдань, і не існує такого незвичайного талантá, яким би неймовірним той не був, котрий не зміг би стати в пригоді нашій справí. Якраз минулого тижня´ я призначила одного хлопчикá з клейкою слиною´ на роботу зі створення надміцних утримувачів для ніг. Тож, який би ви не мали талант, я знайду для вас завдання´. Так?

Останнє слово стосувалося Єноха, котрий підняв руку.

— Мій талант — гіпнотизувати дам своєю красою. Що у вас є для мене?

Пані Зозуля спалахнула широкою усмішкою.

— Єнох О’Коннор-Воскреситéль, народився в сім’ї власникá похоронного бюро, — вона знову усміхнулася, — і має хамовите почуття гуморý. Я це запам’ятаю.

Єнох вишкірився в підлогу, а його щоки почервоніли.

— А вона добре знає мене, — почув я його голос.

Пані Сапсан виглядала так, наче збиралася вбити його.

— Мені так прикро, Ізабель…

Але та лиш махнула рукою:

— Він дурний, але хоробри´й. Це може бути кориснó, — і вона оглянула решту нас: — Хтось іще припас для мене жарти´?

Ніхто не сказав ні слова.

— Тоді давайтé поставимо вас до роботи´.

Вони взялися з пані Сапсан за руки та широкими кроками, наче сестри з різних століть, рушили разом до виходу. А ми рушили слідом за ними.

— Єноху, що тебе вкусило? — почув я голос Міларда. — Вона ж на сто років старша за тебе, та ще й імбрина!

— Вона сказала, що я хоробрий, — відповів Єнох із якимось одурманеним виразом обличчя.

Схоже, що він уже не був проти роботи в Акрі.

— Я думала, що ніколи вже не зрозумію хлопців, — озвалася Бронвін, похитавши головою. — Але зараз, думаю, зрозуміла. Вони всі ідіоти!

* * *

Ми йшли слідом за імбринами вздовж похмурого коридору, що блимав газовими ліхтарями.

— Ось тут вершаться´ долі світý, — озвалася пані Зозуля, повернувшись до нас усім корпусом та продовжуючи рух спиною вперед, поки говорила до нас. — Це відомства міністерств.

Через кожні кілька ярдів там були двері, і кожні з них були позначені у два способи: написи, зроблені ще за часів притулку, були вирізані на дереві великими жирними літерами, а над ними міністерства прикріпили власні написи, зроблені на папері через трафарет. Крізь відчинені двері, де було написано водночас і ЛИХОДІЇ, і МІНІСТЕРСТВО В СПРАВАХ ЧАСУ, я побачив чоловіка, котрий однією рукою гучно клацав щось на друкарській машинці, а другою тримав над собою парасольку, бо зі стелі так жахливо капало, що я на мить подумав, що в кімнаті йшов дощ. За наступними дверима (ЗБОЧЕНЦІ / МІН. НЕЛЮДЯНИХ СПРАВ) одна жінка віником захищала свій ланч від невеличкої орди щурів. Емма, котра була не з лякливих щодо більшості речей, але з презирством ставилася до гризунів, учепилася мені в руку.

— Я здивована, що ви обрали цю конкретну будівлю для міністерських відомств, — сказала Емма пані Зозулі. — Вам тут комфортно?

Пані Зозуля засміялася:

— Не зовсім, але це зроблено навмиснé. Жодному з наших переміщених підопічних некомфортно в Диявольському Акрí, тож і нам також не повинно бути´. Таким чином кожен із нас умотивований якнайефективніше докладати своїх зусиль задля Реконструкції´, щоб ми змогли якнайшвидше вибратися звідси та повернутися назад до своїх петéль.

Я не був упевнений, наскільки ефективною може бути робоча сила, якщо їй доводиться половину свого робочого часу витрачати на боротьбу зі щурами та стелями, що протікають, але сама ідея була шляхетною. Якби імбрини та урядовці розташувалися в якомусь золотому палаці, це б виглядало непорядно. У битвах зі щурами була якась своя особлива чеснота.

— Тепер, як ви знаєтé, безпосередньо тут, у Лондонí, є дуже багато всякої роботи з Реконструкції´, — розповідала пані Зозуля, — і на цьому незвичайному ринку працí ви всі є дуже гарячим товарóм. Нам потрібні кухарі, охоронці, люди, котрі можуть піднімати важкі предмети´, — показала вона на Бронвін. — У нас є кілька відомств, які потребують допомоги панни Брантлí.