Читати книгу - "Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності"

індивід є сучасним явищем. Поняття гомосексуальності з’явилося лише в ХІХ столітті. Люди мали статеві контакти з особами тієї ж статі за всіх часів, але не завжди існувало розуміння, що одностатева сексуальність є частиною ідентичності людини, яке поширене у сучасному західному суспільстві. Раніше майже не існувало аналогів сучасних геїв і лесбіянок, проте завжди були люди — носії ідеї, за якої краще уникати сексуальних відносин із людьми протилежної статі.

Сексуальну ідентичність представників середнього класу можна умовно поділити на три основні категорії: гетеросексуали, які мають сексуальний потяг і статеві контакти з людьми протилежної статі; геї та лесбіянки, які мають сексуальний потяг і статеві контакти з людьми тієї ж статі; бісексуали, які мають сексуальний потяг і статеві контакти з людьми обох статей.

Але навіть сьогодні ці категорії не є чіткими. Більшість людей, які мають статеві контакти з людьми тієї ж статі, однаково не визначають себе людьми нетрадиційної орієнтації. Такі люди живуть головно гетеросексуальним життям, але мають або мали статеві контакти з людьми тієї ж статі. Вони досі вважають себе гетеросексуалами або взагалі не відносять себе до жодної категорії сексуальної ідентичності. У Норвегії 14 відсотків людей, які позиціонують себе як гетеросексуали, стверджують, що вони відкриті для сексу й з особами тієї ж статі, 4 відсотки вже мали такі сексуальні зв’язки. Три з десяти гетеросексуальних жінок у віці до 30 років готові до сексу з іншою жінкою2. Різні дослідження в Пакистані показують, що переважна більшість чоловіків, які мають статеві контакти з іншими чоловіками, одружена. Згідно з дослідженнями 2000 року, 49 відсотків пакистанських водіїв вантажівок мали статеві контакти з іншими чоловіками, хоча 83 відсотки — одружені3. За даними опитування, проведеного в Ірані у 2009 році, 24 відсотки жінок і 16 відсотків чоловіків мали гомосексуальний акт4. Дослідження Альфреда Кінсі з США від 1948 року показало, що 37 відсотків чоловіків мали статеві контакти з іншими чоловіками, тоді як аналогічний показник серед жінок становив 14 відсотків5. Опитування, проведене переважно серед російських православних студентів-медиків у Моск­ві в 1907 році, показало, що 42 відсотки «навчилися мастурбувати» від інших чоловіків і хлопчиків6. Дослідження 1963 року свідчить, що 44 відсотки всіх студентів чоловічої статі (і мусульман, і християн) Американського університету Бейрута мали сексуальні стосунки з іншими чоловіками7.

Варто мати це на увазі, розглядаючи більш пильно мінливе релігійне ставлення до гомосексуальності. Досліджуючи цю царину, важко знайти дійсні категорії, які є значущими, як для нас, так і для інших релігій та культурних контекстів.

Благословенна гомосексуальність

Буддійське бачення Міцуо Садамото священної гомосексуальності не єдине в релігійному ландшафті, і воно не є домінуючою тенденцією. Жодна з основних релігій не має однозначно позитивного ставлення до гомосексуальності, проте серед усіх релігій можна знайти більш-менш позитивне відношення. У рамках будь-якої релігії завжди є вірні, які стверджують, що їхня релігія має розглядатись як гомопозитивна.

Міцуо втілює цю ідею в рамках японського буддизму. Буддійські монастирі в Японії були відомі як місце, де існувала гомосексуальна любов, зазвичай між чоловіками різного статусу та віку. Деякі чоловіки пішли в чернецтво саме через любов до інших чоловіків8.

Буддизм і чоловіча гомосексуальність особливо тісно пов’язані одне з одним у Японії. Вважається, що езотеричний буддизм і гомосексуальний чоловічий секс започаткував у Японії в ІХ столітті бодхісаттва Кобо Дайсі, той самий, який просвітив Міцуо щодо сексу між чоловіками9. Протягом XIV—XVI століть набув популярності прозовий жанр тіго-моногатарі — збірки оповідань про стосунки між ченцями та юними послушниками (тіго). Ці історії зазвичай закінчуються тим, що монах утрачає свого коханого, але саме через цю втрату досягає найвищого визнання. Гарний молодик насправді є втіленням великого бодхісаттви, буддійського святого, який за допомогою гомосексуального акту наділяє ченця просвітленням10.

Кітамура Кігін, учений і радник при сьогунаті Токугава, у 1667 році опублікував збірник гомоеротичних віршів «Квіти азалії», де центральну роль грає знов-таки буддизм. Більшість віршів — це освідчення в коханні, які монахи присвячували молодим послушникам. Найстаріший вірш, датований Х століттям, вірогідно, належить учневі Кобо Дайсі11. Кігін достатньо чітко пов’язує гомосексуальність і буддизм. У передмові він пише:

«Позаяк Будда заборонив відносини між чоловіками та жінками, ченці не мали іншого вибору, оскільки вони не були зроблені ні з каменю, ні з дерева, крім як практикувати кохання з хлопчиками… Ця форма кохання виявилася глибшою від кохання між чоловіком і жінкою. Вона вражає серце аристократа та воїна. Навіть гірські жителі пізнали це задоволення»12.

Ми знову зустрічаємо постать старого святого-гомосексуала Кобо Дайсі в збірці оповідань «Дзеркало чоловічого кохання», написаній Іхара Сайкаку в 1684 році. На думку автора, «Кобо не проповідував глибину задоволення від цього кохання [між чоловіками] поза монастирями, тому що він боявся вимирання людства»13. В передмові Сайкаку пов’язує секс між чоловіками не тільки з буддизмом, а й з японською національною релігією — синтоїзмом. Спираючись на міфологію синтоїзму, Сайкаку вважає, що чоловіча гомосексуальність існує від початку часів, походячи від фалічного «дорогоцінного спису з небес». Гетеросексуальність з’явилася на покоління пізніше14. Інакше кажучи, Сайкаку стверджує, що релігійною основою буддійських храмів і синтоїстських святилищ було їхнє функціонування як місце зустрічей чоловіків, які бажали інших чоловіків15.

Сучасний рівень визнання гомосексуальності в Японії не має нічого спільного з минулим значною мірою через зовнішні впливи та прагнення японської влади модернізувати свою країну за західним зразком. Така трансформація ставлення до цього питання трапилася ще в середині ХІХ століття, коли країна після тривалого терміну ізоляції вперше відкрила себе зовнішньому світові. В 1873 році за німецьким прикладом була введена заборона на секс між чоловіками. Через десять років за порадою французьких правознавців ця заборона була скасована, оскільки гомосексуальність більше не мала суспільного визнання й, отже, втратила і свою центральну роль у релігії16.

Якщо залишити Японію та перетнути Жовте море, можна виявити, що в китайському суспільстві довгий час існувало схоже сприйняття сексу між чоловіками. Від ІІ століття до н.е. гомосексуальність відігравала ключову роль у китайському буддизмі. Так само як буддизм був тісно пов’язаний із синтоїзмом у Японії, важко відрізнити буддійські, даоські, конфуціанські й інші найдавніші китайські релігійні вірування одне від одного. Чоловіча гомосексуальність була прийнята на найвищому рівні суспільства, що дає уявлення про релігійний світогляд у Китаї. Сима Цянь близько І століття до н.е. у своїх відомих працях пише про імператорів-гомосексуалів початку династії Хань17. Наприклад, імператор Вень закохався в човняра імператорського палацу після того, як йому приснилося, що той допоміг йому досягти безсмертної обителі18. Пізніше імператор Вень був похований разом зі своїм коханцем, хоча обидва чоловіки були одружені19. Сумісне поховання показує, як позитивно у релігійному контексті