Читати книгу - "Шістка воронів"

туди, куди простак недопетра дивитися.

— До якого Петра? — поцікавився Вілан.

Джаспер вибухнув реготом:

— Ой святі, ти просто диво якесь. Недопетрає, недокумекає, недотумкає, бо це дурник, якого ми хочемо позбавити готівки, наче баранця шерсті.

Хлопчина смикнувся вперед.

— Може, я й не маю вашої… освіченості, але теж знаю до дідька багато слів, яких ви навіть не чули.

— А також як належно складати серветку й танцювати менует. Ох, ледь не забув, ти ж іще граєш на флейті. Ходові навички, крамарику. Ходові навички.

— Ніхто вже давно не танцює менуетів, — буркнув Ван Ек.

Каз відкинувся на своєму стільці.

— Як найлегше вкрасти гаманець?

— Притиснути ножа до горла, — запропонувала Інеж.

— Прикласти револьвера до спини, — відповів Джаспер.

— Підлити отруту в горнятко, — порадила Ніна.

— Ви всі просто жахливі люди, — сказав Матаяс.

Каз закотив очі.

— Найлегший спосіб украсти гаманець — сказати недотепі, що ти збираєшся вкрасти його годинник. Ти перехоплюєш його увагу й скеровуєш її туди, куди тобі потрібно. Грінґкелла виконає цю роботу за нас. У Льодовому Дворі виділять людей, щоб спостерігали за гостями й захищали королівську родину. Але вони не можуть дивитися навсібіч одночасно. І це чудова можливість організувати втечу Бо Юл-Баюра, — Бреккер показав на ворота в стіні. — Пам’ятаєш, що я казав тобі в Пекельних Воротах, Ніно?

— Непросто впоратися з усіма своїми знаннями.

— У в’язниці їх цікавлять не ті, хто туди заходить, а лише ті, хто намагається вийти. — Його палець у шкіряній рукавичці посунувся до наступного сектора. — У посольстві їх не хвилює, хто виходить, усю увагу зосереджено на тих, хто прагне потрапити досередини. Ми зайдемо через в’язницю й вийдемо через посольство. Гелваре, Годинник Старійшин функціонує?

Матаяс кивнув.

— Він вибиває щочверть години. І сигнали тривоги звучать так само.

— Годинник точний?

— Звичайно.

— Справа рук геніальних фієрданських інженерів, — уїдливо додала Ніна.

Каз проігнорував її.

— Тож ми скористаємося Годинником Старійшин для координації наших пересувань.

— Ми переодягнемося у вартових? — з надією запитав Вілан.

Джаспер не міг утриматися й презирливо відповів:

— Лише Ніна й Матаяс розмовляють фієрданською.

— Я теж, — запротестував хлопчик.

— Шкільною фієрданською, чи не так? Готовий закластися, ти так само говориш фієрданською, як я лосячою.

— Що ж, пощастило, бо лосяча — твоя рідна мова, — буркнув Вілан.

— Ми зайдемо самі собою, — вів далі Каз. — Злочинцями. В’язниця — наші вхідні двері.

— Дозволь мені розтлумачити, — мовив Джаспер. — Ти збираєшся дозволити фієрданцям кинути нас до в’язниці? Хіба не цього ми завжди намагалися уникнути?

— Злодюги такі мінливі. Це один із привілеїв, коли ти належиш до соціального класу тих, хто створює проблеми. У в’язниці лічать по головах, звіряючись з іменами та злочинами, ніхто не питає паспорт і не перевіряє, чи маєш ти посольську печатку.

— Тому що ніхто не хоче йти до в’язниці, — пояснив Джаспер.

Ніна потерла передпліччя.

— Якось мені не хочеться опинитися під замком у фієрданській камері.

Каз засукав рукав, і між його пальцями з’явилися два тонкі металеві дротики. Вони потанцювали між кісточками пальців і знову зникли.

— Відмикачки? — запитала Ніна.

— Дозволь мені подбати про замки на камерах, — запропонував Каз.

— Битимемо туди, куди простак недопетра дивитися, — приголомшено мовила Інеж.

— Точно, — відповів Бреккер. — А Льодовий Двір — такий самий простак, як усі інші. Великий білий баранчик тільки й чекає, коли його обскубуть.

— Бо Юл-Баюр піде з нами добровільно? — поцікавилася Інеж.

— Ван Ек сказав, що Рада передала Юл-Баюрові кодове слово, коли вперше намагалася викрасти його з Шу, тож він знає, кому вірити: сеш-уєг. Це повідомить йому, що нас надіслали з Керчу.

— Сеш-уєг, — повторив Вілан, незграбно смакуючи склади язиком. — Що це означає?

Ніна уважно подивилася на пляму на підлозі й відповіла:

— Пригнічений.

— Це можна провернути, — втрутився Каз. — І ми — ті, хто це зробить.

Джаспер відчув, як змінився настрій у кімнаті, коли з’явилася надія на те, що вони впораються. Це була ледь помітна зміна, але він навчився зауважувати її за ігровим столом — мить, коли гравець здогадується, що отримав виграшні карти. Усередині забилося передчуття — тремка суміш страху й збудження, що заважала йому всидіти на місці.

Мабуть, Матаяс також відчув це, бо склав свої кремезні руки на грудях і сказав:

— Ви й гадки не маєте, з чим надумали змагатися.

— Але ти маєш, Гелваре. Я хочу, щоб ти працював над мапою Льодового Двору щомиті, поки ми не відпливемо. Жодну деталь не можна вважати незначною чи дрібницею. І я постійно стежитиму за тобою.

Інеж провела пальцем по кресленню, яке зробив Вілан.

— Це насправді не скидається на річні кільця, — сказала вона.

— Ні, — відізвався Каз. — Це схоже на мішень.

9

Каз

— Що ж, тоді ми завершили, — звернувся до решти Каз. — Я надішлю кожному з вас звістку, коли знайду корабель, але готуйтеся відплисти завтра вночі.

— Так швидко? — здивувалася Інеж.

— Ми не знаємо, яка буде погода, а на нас чекає неблизький світ. Грінґкелла — найкраща можливість уполювати Бо Юл-Баюра, і я не хочу її втратити.

Казові потрібен був час на роздуми щодо плану, що вже почав вимальовуватися в його свідомості. Він уже бачив фундамент: де вони увійдуть і як вийдуть. Але план, який він собі уявив, не передбачав можливості взяти із собою багато речей, тож їм доведеться працювати без своїх звичних інструментів. Невідомих у рівнянні ставало більше, а отже, ставало більше шансів, що щось піде не так.

Вілан Ван Ек залишався поруч, і це означало принаймні, що можна бути впевненим, що свою винагороду вони отримають. Але це буде непросто. Вони ще навіть не залишили Кеттердам, а Ван Ек уже почувався не у своїй тарілці. Хоча він був не набагато молодшим за Каза, але вигляд мав дитячий — з гладенькою шкірою, наче цуценя з шовковими вушками в кімнаті, повній бойових собацюр.

— Захисти Вілана від проблем, — звернувся Бреккер до Джаспера, розпустивши збори.

— Чому я?

— Бо тобі не пощастило й ти потрапив мені на очі, а мені не потрібні жодні випадкові примирення сина й батька, поки ми не відпливемо звідси.

— Можеш цим не перейматися, — утрутився Вілан.

— Я переймаюся всім, крамарику. Саме тому я досі живий. А ти можеш теж наглядати за Джаспером.

— За мною? — обурився той.

Каз плавним рухом відвів одну з чорних дерев’яних панелей убік і відімкнув сейф, що ховався за нею.

— Так, за тобою. — він відлічив чотири тонкі стосики крюґе й передав їх Джасперові. — Це тобі на набої, а не на ставки. Вілане, переконайся, що його ноги таємничим чином не