Читати книгу - "В тіні янгола смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Іди-но сюди, — поманив його рукою Бородавка.
Хлопчик підійшов до вогню, і Степан, скинувши свій каптан, закутав ним малого. Поява дитини в такій глухомані приголомшила козаків і нечисть.
— І занесло ж тебе, братику, сюди! — дивувався Никодим. — Як звати?
— Івась.
Коник подав хлопчині шматок хліба з салом.
— їж.
Погляд хлопчика впав на Коникові ноги, і він злякано сахнувся вбік. Конюшний посміхнувся.
— Не бійся, — заспокоїв малого Андрій, — тебе тут не скривдять. Бери їж.
Хлопчик жадібно припав до гостинця.
— Ти, Івасю, в сорочці народився, їй-богу, — сказав Никодим, не перестаючи дивуватися. — Прийди ти сюди трохи раніше… Подумати страшно!
— Таки так! — підтвердив Бородавка і подав хлопчикові флягу з водою. — На, запий і не дивися так, не заберемо.
Коник пішов до землянки за хмизом, а хлопчик покосився на забитий вхід.
— А що ж ви не всередині? — здивовано запитав він.
Андрій криво посміхнувся.
— Ти краще не питай, а жуй. У кущах давно сидів? Багато чув?
Хлопчик доїв хліб і запив водою.
— Про анциболота чув, і про упиря… Ви характерники? — Очі в хлопця загорілися.
Андрій кивнув.
Хлопчик не зводив очей з Коника.
— А хіба… — почав був він.
— Нечисть, нечисть, — відповів Коник. — Я конюшний Коник.
— А я водяник Никодим, — водяник весело підморгнув хлопчині.
— А ми, характерники. — розправив вуса Бородавка. — Я — Степан Бородавка, а він — Андрій Сивий.
— А ти, виходить, на Січ зібрався? Батько, говориш там? А мамка де?
Івась хлюпнув носом.
— Татари забрали, а я втік…
— Ясно, — зітхнув Бородавка. — А батька як звуть?
— Данило Клепало.
Андрій стрепенувся.
— Знаю!
— І я знаю, — сказав Степан. — А жив ти де весь цей час?
Хлопчик зітхнув.
— Як від татар утік, по наймах перебивався, а тепер от на Січ іти надумав. Як гадаєте, приймуть?
— Отакої! — сплеснув у долоні Бородавка.
— І цей туди ж! — розсміявся Андрій. — А років тобі скільки?
— Одинадцять!
— Ну, і що нам з ним робити? Га? Тут же не залишимо? — запитав Никодим.
Андрій задумався.
— На Січ його точно не візьмуть, — сказав він, — а лишати тут, напризволяще… Слухай, Конику, — звернувся він до конюшного, — будь другом, відвези його до Гапки на хутір. Не пропадати ж хлопцю! Та й Дніпровий заселяти треба…
— Г-м-м, відвезу! — не вагаючись, відповів Коник.
— От і лади, — сказав Бородавка. — А тепер давайте спати! Нам уставати ні світ ні зоря! А кубло це вранці спалимо!
Усі розмістилися навколо багаття і миттєво поснули. Івась, згорнувшись калачиком, притиснувся до Андрія і тихенько сопів. Лише Андрій ще довго не міг заснути. Він лежав і широко відкритими очима дивився на зоряне небо, тихо всміхався новому місяцю, слухав музику літньої ночі і дихав на повні груди, поки солодке і вільне повітря Запорожжя не зморило і його.
Синоп
1
Троє вершників мчали галопом через степ, залишаючи за собою сліди прим’ятої трави. Земля летіла з-під копит коней, вершники пригиналися до кінських грив. У двох вершників майоріли довгі оселедці, у третього вітер розвівав кошлате волосся й бороду.
Раптом щось гуркнуло так, ніби десь далеко вдарив грім, хоча на небі не було жодної хмаринки.
— Сивий, гармата збір б’є! Саме поспіваємо! — крикнув один з вершників, і це був не хто інший, як Степан Бородавка.
Як ви вже здогадалися, тим вершником, до якого звернувся Бородавка, був Андрій Сивий, а волосатий і бородатий вершник — сам водяник Никодим власною персоною.
— Ех!.. Воля!.. — крикнув водяник. — От життя!!!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В тіні янгола смерті», після закриття браузера.