Читати книгу - "Крута компанія"

свого хлопця, тільки називає його різними іменами: то Сашком, то Славком, бо язик у неї заплітається. Потім до тебе нарешті доходить, що вона зовсім не п’яна, і тобі відразу стає цікавіше.

Поруч з’являється Сашко, суне під ніс склянку з темною рідиною. Сьогодні на ньому офігенна футболка, чорна, пописана кольоровим графіті, а зверху розстебнута спортивна кофта й джинси широченні, таких ще ніхто не носить. Напевно, дуже модні, просто сіра маса ще не просікла.

— Ні-ні, я більше не п’ю, — ти відсовуєш від себе склянку.

— Може, тоді покуриш? — він обертається. — Славко, щось там залишилося? Нам з дівчинкою пихнути.

Ти не хочеш ні пити, ні палити, тобі додому за годину, і уроки на понеділок не зроблено. А Сашко вже тягне тебе коридором до кімнати, де звалено на ліжку куртки й пальта, а стіни обклеєно шпалерами з принцесами, і штори рожеві — дитяче дівоче царство. До дверей Сашко підставляє рожевий стілець у блискучому пір’ї на спинці.

— Нам гості не потрібні, так, лисичко? — підморгує тобі і мне між пальцями сигарету.

Сьогодні волосся в Сотника зав’язане вузлом на верхівці. Тобі страшенно подобаються такі зачіски. Ти милуєшся ним і думаєш, як же тобі пощастило. Це ж треба!

Стружка тютюну сиплеться на мультяшні картинки на дитячому столі. Дудочка сигарети пустіє. З малюсінького пластикового пакетика падають у купку тютюну сірі крупинки. Він перемішує їх подушечкою пальця й заправляє назад, у сигаретне дуло.

— Я це не палитиму, — твердо кажеш ти.

— Лисичко, — м’яко муркоче він, — ти навіть не знаєш, що це таке, — його підборіддя рухається під музику, що доноситься з-за стіни.

— Тому й не буду.

— Тому й розслабся. Чого ти така напружена?

— Я нормальна! — спалахуєш ти.

Сашко стривожено на тебе дивиться:

— А про що там Марина тобі вішала? — він примружується.

— Та дівчина? Так вона ж під кайфом. Хіба це важливо?

— У Марини рот ніколи не закривається, — він підморгує. — Врахуй і все поділи на шістнадцять, — він закурює зроблену щойно сигарету, смикає рожеву штору, відкриває вікно — у кімнату повзе морозний холодок. — Іди до мене, моя руда лисичко.

Ти притискаєшся до Сашка. Дитяча пухнаста лампа в кутку освітлює стіни теплим світлом. І в грудях від цього тепло. Навіщо щось приймати, якщо тебе п’янить його голос. Хай просто розмовляє. Він схиляється до тебе, але замість його язика в рот потрапляє їдкий дим, що пахне содою. Сашко видихає його у твої легені зі своїх. Ти кашляєш.

— Класно, га? — питає він.

У тебе від кашлю сльозяться очі й голова крутиться. Він притискає твою голову до своїх грудей і чекає, поки твоє горло заспокоїться. Ти нічого особливого не відчуваєш. Просто від пива не залишається в голові й сліду, реальність вирівнюється: баси за стіною перетворюються на справжню музику, а голоси стають тихіші.

Сашко викидає недопалок у вікно й тепер цілує тебе по-справжньому. Нарешті знизу піднімається знайомий приємний лоскіт. Ти гладиш його по плечах, у тебе під долонями тільки тонка тканина футболки, і пальці натикаються на горбки м’язів. Раптом Сашко знову зривається з місця, змахує купу одягу з ліжка на підлогу, тягне тебе до себе.

— Та ні, — розумієш, про що він, — невже прямо тут?

— У-у, лисичко, вибач, але в мене старі вдома.

— Я щось не хочу сьогодні, — кажеш ти, зовсім не соромлячись. — У мене ще з того разу все болить.

— У-у, мала, вибач. Я знаю, що в мене великий, але ж ти звикнеш. Я обережно. Або ще покуримо?

По-перше, ти в розмірах нічого не тямиш, і, наскільки ти знаєш з інтернет-теорії, розмір не має значення. Ти натякала йому зовсім на інше. Але в тому, що з ним ти не можеш розслабитися, він не помиляється. Ти, як найзабитіша в класі Наташка Сивак, гальмуєш, ніяковієш, затинаєшся. Напевно, ти повинна разом з усіма палити, розмовляти голосно, ніби кричати, і танцювати, і пити, і ховатися із Сашком по порожніх кімнатах, і швидко здирати з нього труси. Чому ти така затиснута? Як же тебе дістала власна нерішучість!

Ти кладеш руку йому на коліно й гладиш, гладиш — чекаєш, коли захлесне тебе знайомий жар, від якого в улоговинці між грудей з’являються крапельки поту.

Він сам розстібає свою блискавку, твою, його джинси мішком звалюються на підлогу, дзвенить пряжка ременя. Він смикає вниз твої джинси разом з трусами, лізе в кишеню за презервативом, відриває зубами край упаковки. Твоєму животу холодно. Від вигляду білого як вата свого оголеного тіла тобі стає смішно, і музика гучнішає. Якось не до сексу зараз.

— Підемо ще вип’ємо, — ти виповзаєш з-під нього і застібаєш джинси.

— A-а, блін! — хникає Сашко до стелі, закриває обличчя руками й сміється в долоні.

Його голі коліна ростуть із джинсової гори на підлозі. Ти збентежено усміхаєшся. Не знаєш, чи сісти тобі поруч з ним, чи йти вже до дверей. Він натягує штани й застібає ремінь.

— Гаразд, лисичко, їдемо додому. Наступного тижня надолужимо.

У таксі в нього безперервно вібрує телефон. Він не відповідає, але підскакує на місці під музику з радіо. Пісні звучать попсові, і ти дивуєшся, як під них можна так захоплено сіпатися. Ти теж гойдаєш підборіддям — типу, ти з ним на одній хвилі.